Вітали бабцю всім селом. Пані Марія народилася у сім’ї лісоруба Федора. Окрім неї було ще троє братів: Василь, Михайло та Микола і дві сестри: Євдокія та Анна. Батька, незважаючи на те, що у нього було стільки дітей, забрали на Першу світову війну, боронити австро-угорську цісарську корону. Із війни Федір вже не повернувся. І досі ніхто не знає, де його могила. Згорьована мати Маріячки і ще п’ятьох дітей — Анастасія також невдовзі попрощалася із життям.
Так посиротіли маленькі діти. Разом з ними і нинішня ювілярка. Старші брати й сестри Марії поодружувалися. А доля визначила, що дівчина замінить матір своїм племенникам, дітям сестри Анни. Молода жінка, народивши первістка Павла, важко захворіла, але згодом наважилася вдруге зазнати щастя материнства. Але, не судилося. Її другий син Степан вижив, та Анна померла. Марія стала хлопчикам за матір. неклегко було дівчині з малими. Та, як вміла, давала їм раду. за клопотами вже й про особисте щастя забула.
Але Бог не обділив Марічку родиною. До неї посватався відвець Микола, в якого після першого шлюбу залишилося аж четверо синів: Михайло, богдан, Володимир та Павло. І милосердна жінка взялася виховувати шістьох прийомних синів (!). Незабаром і сама стала матір’ю. Але її єдиний синочок недовго тішив батьків. Він хворів, і в семирічному віці помер. Гірко побивалася Марія з Миколою, але треба було жити, заради інших дітей. Зазнала Марія горя з дітьми під час окупації.
— Прийшли німці по мене, а я втекла і заховалася у курнику, — згадує бабуся. — А діти такий крик та пелач зчинили, що подивилися на все це вороги, вилаялися та й пішли з продвір’я, — згадує Марія Федорівна. — Так мене прийомні синочки від вивозу в Німеччину, а, може й від смерті, врятували.
Після війни помер вдівець Микола. Сини повиростали, поодружувалися. А Марія в 46 років також вийшла заміж вдруге, за відвця Івана із сусіднього села Нижній Струтин, який мав уже двох дорослих доньок. Іван з Марією прожили душа в душу 18 років. Згодом жінка вдруге овдовіла. Зараз живе у будинку, який є її ровесником. На життя не нарікає, каже, що за всіх «своїх дітей» Богу молиться. Вона мало вживає м’яса, більше молочної їжі. Баба Марія має світлу пам’ять, пригадує сотні пісень та все, що відбувалося в селі, протягом десятків років. Добросердну бабусю не оминають і шанують всі лугівчани. Завжди приходять погомоніти та розрадити, адже її прийомні синочкі та багато онуків розійшлися по світах. Сторічна Марія, поважно, хрестячись, каже, що ні за чим не шкодує, що дітей чужих виховувала, лише дуже бти хотіла, аби її синочок був живий.
Ватикан: коли час зупинився