До бабусі зі словами щирих вітань, побажань міцного здоров’я, радості, сімейного затишку завітали десятки гостей, великі родини, діти, онуки, правнуки, куми, свати, представники районної та селищної влади.
— Моя мама хоча й була єдиною дитиною в родині, зазнала багато горя, але не втратила оптимізму, розповідає донька ювілярки Марія Скригунець. — Вона рано залишилася напівсиротою: її батько помер, а мати вдруге вийшла заміж. Тому від шести років матуся працювала на багатих господарів, була в наймах.
У часи Другої світової війни Тетяну забрали на роботи у Німеччину. Там вона тяжко працювала на полі та гляділа німецьких дітей.
Змученій та згорьованій дівчині вдалося повернулася додому. Заміж вийшла пізно, у 38 років. Із майбутнім чоловіком познайомилася у рідному селі, він жив неподалік Олени Максим’юк, газдині, у наймах якої перебувала дівчина. У жінки не було своїх дітей, і вона була доброю до своєї помічниці та ставилася до неї, як до рідної. Разом із чоловіком Тетяна народила та виховала трьох дітей: двох синів і одну доньку. На жаль, одни із хлопчиків народився неповносправним, хворів на ДЦП, та мати пташкою припадала. На жаль, у 13 років хлопчик помер. Наразі в ювілярки залишилися відносно невелика, але дружня і любляча родина. Тетяна Долішняк тішиться трьома онуками та вісьмома правнуками.
Бабця жвава і весела, любить поспівати такі коломийки, яких навіть знані етнографи навіть не чули. Її пам’ять — це скарбничка народної мудрості. Любить сторічна гуцулка і... потанцювати. А ще вона добра газдиня, вміє готувати смачнющі гуцульські молочні страви — кукурудзяну кулешу з молоком, різноманітні каші, різні види сиру. Щоправда м’яса бабця майже не вживає. — Ми рано залишилися без батька, — продовжує пані Скергулець, — але мати рук не опускала. — Вона сама добудувала хату, важко працювала, вигодовувала корів та биків, виконувала і чоловічу, і жіночу роботу. За цією працею не мала часу на улюблене вишивання.
Та й ще й зараз баба Таня порається на городі.
Вона є активною в церковній громаді села. Тому на її ювілей приїхав священик Василь Іроденко з дружиною Іриною, який ще кілька років тому служив у Стопчатові і є духівником ювілярки. Душпастир подарував бабусі ікону. Інші гості дарували бабці, яка нині живе сама і добре порається по господарству, яку вважають дбайливою й ощадливою газдинею, гроші. Але вони для жінки вже не настільки важливі, як любов та повага рідних.