У прикарпатському селі Джурів — фруктів у кожного мешканця не злічити. Хати потопають у червоних, жовтих та синіх барвах яблук, груш і слив. А ще сто років тому яблука тут були рідкістю, а тепер дерева вгинаються від фруктів. Добрий урожай! Як правило усі преси для соку — ручні, старі, якими ще користувалися діди та батьки сучасних селян. Але міняти їх на електричні ніхто навіть не думає. Для того, аби вичавити сік, має трудитися вся родина. В основному чоловіки, бо це важка фізична праця. У перший день чавлення соку навіть влаштовують свята.
«Бачите, пані, у нас, майже, як у Грузії, свято винограду і яблук,—щиро усміхаючись та ледь не пританцьовуючи від радості, що добрий урожай, каже місцевий житель та добрий знавець ручних пресів Микола Хрептій. — Чавити сік ми збираємося кутками, так легше і допомогти родині і знайомим можемо». Тим часом на подвір’я чоловіка, перед хату селяни зносять та звозять фрукти. Хто несе на плечей у важких міжках, старих покривалах, а хтось вкидає пахучу ношу на тачку.
Микола Хрептій по-газдівськи ходить навколо та оглядає старенький прес. Це невеличка, збита з дощок ніби бочечка заввишки сантиметрів 70, міцно стиснута металевими обручами. Внизу — металевий круг зі стоком для соку та дві ніжки. Пан Хрептій вдавлює прес у землю та починає виймати з бочки-пресу тоненькі дощечки, десь штук 15. Між дощечками металевий стержень у вигляді спіралі та ручка, яку треба крутити щойнайменше двом сильним чоловікам.
«Гу-у-ух!», висипає порізані на шматочка яблука з покривала аббця у вишиванці. У перешей день чавлення соку бажано вбратися у найкращу одежу. А що є краще в селі за вишиванки! На деяких навіть і такі яблука та виноград і вишиті. Фрукти висипають на чисту мішковину, затягують її та вкидають у бочечку. Яблука перекладають дощечками і дерев’яними дощечками та кружками, такими, як ставлять у бочки із квашеною капустою чи огірками.. Згодом закручують спірали. Під металевий кружок ставлять глиняний великий горщик. На свіжий сік.
Пані, яка принесла яблука, перехрестилася та просить, аби чоловік починав чавити. Допомагатиме Миколі двоє міцних парубків. Вони й беруться з двох боків за металеву паличку, що вверху бочки та починають крутити по колу. «Чвак, чвак, чвак, — «відгукуються» яблука, а внизу під денцем — перші цівки соку цьогорічного урожаю. У дворі одразу запахло яблучним оцтом, злетілися бджоли, оси. Щойновичавлену рідину темножовтого кольору селяни зливають з глиняних горщиків хто у відра, хто у пластмасові каністри. Для селян це вигідно, бо добре знають, що у сік ані порошку, ані води не добавлено.
А пан Микола каже, що колись такі преси можна було купити в магазинах. Нині таких міцненьких немає. Більшість перейшли на металеві та електричні соковитискалки і соковарки. Проте в селах про дідівських спосіб не забувають. Добре витиснувши сік із яблук, пан Микола підходить до старого пресу, виймає дошки і шматок бурої від соку мішковини. Із мішка яблук виходить близько 20 літрів соку. Він буває каламутним із частинки плодів. Тотреба йорго процідити крізь марлю, а згодом дати відстоятися в холодному приміщенні. Чистий сік закривають у скляні банки та смакують узимку. Чавити краще пізні сорти, скажімо Кальвін чи Слава переможцям.
«А з пахучої м’якоті, що залишилася після чавлення соку, протягом двох-трьох днів у Джурові на відкритому вогні варитимуть подвидло, у великих мідних котлах літрів на 60, — додає вчителька Наталія Грицюк. — Виходить продукт такої консистенції, що його можна різати, наче м’який хліб. Згодом повидло вкладають у глиняний горщик, накривають домотканим полотном, притискають кришкою. Ось і герметика! Таке повидло зберігається кілька років». Окрім цього, селяни на спеціальних сушарнях виготовляють сухофрукти. Щоправда висушені сливи, яблука і груші вживатимуть лише на Святвечір. Така традиція.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Фото Сабіни Ружицької
На Прикарпатті виготовляють екологічно чисте взуття із... очерету. ФОТО
