“Бронзові” міми демонструють в Івано-Франківську міщан кінця ХІХ — початку ХХ століття. ФОТО

Їхні виступи на вулицях збирають дуже багато людей. І кожен присутній зацікавлено спостерігає як ще кілька хвилин тому нерухомий “пам’ятник” посміхається, переставляє руки чи ноги. Вдячні глядачі, особливо іноземні туристи, стають в чергу, аби сфотографуватися із рухомою “бронзовою” статуєю.

— Такі дійства — не новинка, — розповідає Андрій Кирильчук, професійний мім, актор обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка, керівник об’єднання “IF…”. — Уже давно в багатьох містах світу жителі мають можливість щонеділі та в день свят спостерігати за живою пантомімою. В Україні також з кожним роком зростає популярність живих пам’ятників.

Історія прикарпатських мімів розпочалася  у Рівному, де на початку 1990-их Андрій був студентом кафедри театральної режисури Інституту Мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету. Разом із Корнієм Демидюком, викладачем сценічного руху” в Народному молодіжному театрі “Від Ліхтаря”, вони створили мистецький проект “Мім-театр “ЯблукА”. А далі — напружена праця, пошуки нових мистецьких підходів і виражень, перші розчарування та успіх. Театр почали визнавати на місцевих та всеукраїнських фестивалях. Актори багато вчаться і подорожують. Їхній шлях проліг до Москви і Ярославля, де також здобувають заслужене визнання.

Важка робота і щоденні знайомства з новими цікавими людьми зробили свою справу. У 2000 році майстерність рівненських мімів була настільки визнаною, що їх запросили показати майстер клас із “mime pur” (проста пантоміма) на семінарі з пластичної виразності у Росії. Через рік на Всеукраїнському конкурсі “Творча Доля”, що відбувся у місті Кременець, актори отримали гран-прі. Одружившись, Андрій Кирильчук та переїхав до Івано-Франківська. Місцем його нової праці став обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка. Проте полишити улюблену справу актор не міг. Так в Івано-Франківську виникає експериментально-театральне об”єднання “IF…”. “ЯблукА” розпалися, давши початок професійним рівненським та прикарпатським високопрофесійним митцям.

“Стати на кілька хвилин “пам’ятником” досить важко, — розповідає Андрій Кирильчук. — І справа тут не в сміливості вийти на вулицю, чи в терпінні бути кілька годин нерухомими. Дуже важливо під час такого перформенсу спілкуватися з глядачами за допомогою мікрорухів, коли напружуються і розслаблюються м’язи: ледь підняв палець — завмер, ворухнув головою - завмер”. Втримати увагу вуличного глядача біля живої скульптури більше 5-8 хвилин неможливо. Та й, зрештою, не вельми потрібно, адже кожен кудись поспішає. Але й навіть для таких коротких виступів потрібно щоденні багатогодинні фізичні тренування та мiмiчнi вправи біля дзеркала. Прикарпатські актори на виснажливих тренінгах вчаться керувати своїм тілом за допомогою спеціальної техніки “діскрет”.

Під час своїх виступів прикарпатські  міми, як правило, зображають фігури західноукраїнських міщан кінця ХІХ - початку ХХ століття. Костюми дорогі, ще дорожча спеціальна фарба. В одному комплекті одягу мім відпрацьовує тільки один виступ, але побачити акторів, які так припали вже до душі багатьом івано-франківцям та гостям міста, можна  часто.