Микола Лесюк, професор філології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника:
— «Нормативної лайки» не існує. Треба закликати нашу громадськість до толерантності, до культурного, ввічливого ставлення один до одного, до поваги, особливо поваги до старших людей. Упевнений, що кожна людина після сварки з кимсь, після образи когось (умисної чи неумисної) почувається дуже кепсько. Гидко на душі. А як тій людині, яку ми образили? Ще гірше. Тому намагаймося не конфліктувати, не сваритися, не ображатися, не гніватися, не ображати й не гнівити інших, намагаймося усміхатися людям, навіть незнайомим, і тоді відчуємо, наскільки приємнішим стало життя, які гарні люди нас оточують.
Якщо ж треба комусь зробити зауваження, висловити йому свою негативну оцінку. То для цього є в нашій мові принаймні 200 тисяч слів! Можна підібрати з них такі, щоб не шокували людину, не ображали, але об’єктивно оцінили його слова чи вчинки.
Єдине, у чому переконаний, що не треба опускатися до рівня того, хто образив і не відповідати йому теж лайкою. Треба шукати якісь інші виходи, все-таки домогтися вибачення, якщо не відразу, то пізніше, коли людина остине і, можливо, й сама зрозуміє, що не мала рації.
Детальніше про ненормативну лексику у калуському й всеукраїнському офіційному середовищі читайте у сьогоднішньому друкованому номері «Вікон» у публікації Юлії Баліцької ”Мат голови(і). Потрібне — обрати”.
ДО ТЕМИ:
Міський голова Калуша Ігор Насалик вибачився перед депутатами за слово з трьох літер