.jpg)
Юрій Боберський стверджує: щоб спостерігати за оленями, треба, аби вони не відчували твого запаху. Фото Сабіни Ружицької — Я більше сорока років роки працював лісником, сотні раз бачив цих благородних звірів, величних, граційних, справжніх царів Карпат, — розповів “Вікнам” Юрій Боберський. — Окрім лісівництва, я давно вже вивчаю звичаї та обряди гуцулів. І хочу відзначити, що з давніх-давен олень для горян був символом достатку, миру і спокою в селі і в горах. Оленів зображали на малюнках, у різьбі, на вишиванках.
Та й історично склалося так, що багато зайд, які хотіли поневолити гордих карпатський люд, полювали на оленів, хотіли взяти собі своєрідні трофеї: голови, роги, зробити зі звіра чучела. Це було предметом їхньої гордості, мисливської вправності. Натомість гуцули дуже рідко полювали на оленів. Але за останні кілька десятків років, на жаль, рогачів почали винищувати і місцеві. Але, якщо зануритися ще в глибшу історію і дохристиянські традиції, то, вочевидь, рогач був, ймовірно, тотемним звіром, людей, які жили у Карпатах.
— Ось подивіться, вже навіть вовків стає щораз менше, адже ті самі олені і сарни є поживою для сіроманців, — каже лісник зі стажем, коментуючи зменшення популяції оленів у Карпатах. — Так-так, не дивуйтеся, адже в природі все взаємопов’язано, і нічого й нікого зайвого не буває. Коли тварина немає їжі, вона не розмножується.
За словами Юрія Боберського, залежно від пори року та від того, що в них в житті відбувається, мають свої улюблені місця, де почуваються безпечно. Узимку, щоб зменшити втрату тепла, тварини перебувають на сонячних схилах, які прогріваються зимовим сонцем, а від вітру ховаються у хвойному лісі. Коли ж є сильні морози, то олені, як правило, ходять. Так зігріваються. А у спекотні дні літа рогачі та косулі ховаються у холодних закутках тінистого лісу, або виходять на галявини, які продуваються вітром.
— На відкриті місця олені виходять переважно уночі, аби поласувати чимось смачненьким, — каже Юрій Боберський. — Адже нерідко і місцеві мешканці і лісівники підгодовують оленів, кладуть їм сіно, спеціальні солончаки. Та й самі звірі, які звикли до присутності людей,скажімо, лісорубів, не втікають. Не лякає їх і автотранспорт. Тому машиною можна під’їхати близько. В той же час олені дуже насторожено сприймають незвичні звуки, коли людина підходить до них, крадькома. На жаль, люди часто використовують довіру оленів для того, аби їх знищити. Як лісівник із багаторічним стажем, я знаю усі стежки і стежечки оленів, галявинки, хащі, поляни, де вони бувають. Але розповідати де саме, не поспішаю, аби не нашкодити рогачам.
Аби спостерігати за цими благородними тваринами, треба, аби вони не відчували твого запаху, який може їх злякати. Ну і, звісно, треба бути тихо, не виказувати себе навіть тріском сухої гілки. Особливо полохливі олениці з малятами. Добре спостерігати за рогачами взимку. В цю пору, їх можна «вирахувати» за слідом. Можна дізнатися навіть те, куди побігла сполохана звірина. Багато місцевих жителів, навіть діти, уміють «читати» сліди.
