На запитання, а що ж стало секретом довголіття, ювілярка відповіла, що тільки наполегливість, праця й віра у Всевишнього Юстина Дорош-Фединяк 6 квітня 1914 року в звичайній селянській сім’ї. Батьки дівчинки померли, коли їй виповнився 1 рік. Виховувалась у сім’ї дядька Івана Дороша. Закінчила три класи початкової школи. Працювала, допомагаючи людям: і в полі, й по господарству, де тільки можна, було по всякому.
У 18 років зустріла своє кохання, вийшла заміж за односельчанина Михайла Фединяка. Народила п’ятеро дітей, але четверо кровинок поховала жінка, найстаршого сина – у 14 років. Залишилась дочка Анна, яка й доглядає за матір’ю.
Юстина Василівна має троє онуків та троє правнуків. Про чоловіка розповідає, що життя забрало від неї Михайла в 1991 році. До того часу страшні випробування випали на сім’ю. Чоловік відбув заслання у Караганді довгих десять років. Там захворів раком шлунку й повернувшись додому, невдовзі помер.
У свої 100 років Юстина Василівна проводить тонку лінію між минулим і сьогоденням. Каже, важко було колись, але хворіли люди менше, їли натуральне, не було автівок, ходили босоніж. «Дуже любила ходити босоніж росою», — посміхаючись, згадує ювілярка.
А от тепер люди стали іншими, немає часу, все забирає робота, яка й ніби не завжди приносить втіху, але люди в ній забувають про головне — сім’ю.
Не упустила в розмові сивих літ жінка про події, які сколихнули країну: «Стільки молодого цвіту полягло, що аж серце тисне, сльози не стримую, бачу, що мої правнуки віддали найцінніше, то є страшно».
Під час розмови ювілярка споглядала на чорно-білі портрети, що висіли на стіні. «То дуже дорогі для мене знимки», — ділиться Юстина Василівна, й підводить руку до весільної. Також є багато фото з подругами та родичами, що розповідали про її життєві сторінки.
Привітати Юстину Василівну того дня прийшло чи не все село. Одні приходили, інші йшли: квіти, вітальні листівки, теплі слова лились рікою. Кожен старався завітати до господи поважної мешканки.
«Колись таким діловим жіноцтво не було, — згадує іменинниця. — Ґаздині більше порались по господарству». Любила Юстина Василівна понад усе вишивати, в’язати та ткати. У її скрині є чимало рушників, вишитих сорочок. До речі, одну з улюблених вона одягнула на своє сторіччя. В сусідніх кімнатах окрасою стін є виткані нею килими.