Фатальний поцілунок. Понад 100 років тому Станіславів “гудів” через суд над 20-річним закоханим юнаком

Здавалося би, що таке невинний поцілунок? Звичайний знак уваги, який ніяк не може бути приводом для скандалу, а тим більше судового вироку й арешту. Проте історія, що трапилася в 1900 р. у відомій станиславівській крамниці "Лувр", доводить протилежне.
Переглядів: 729
Вулиця Сапєжинська. Поштівка з колекції В. Шулепіна | Фото: kurs.if.ua

Крамниця, яку ще називали склад новинок “Лувр”, знаходилась по вул. Сапєжинській, 5 і славилася своєю атмосферою, адже тут було стільки незвичайних речей! Декор для дому, музичні інструменти, шкіргалантерея, іграшки, ляльки – англійські, французькі й навіть японські, інформує ”Курс”.


Як повідомляє реклама в газеті “Кур’єр Станиславівський” від 1 грудня 1901 р., тут можна було знайти подарунки як для дорослих, так і для дітей. Найбільшу виручку магазин мав перед святом Миколая і на Різдво. Тоді жителі навколишніх сіл надсилали до своїх станиславівських друзів листи з проханнями на кшталт “придбати у крамниці Балтера дві великі ляльки для бахорів”. Тут пропонували й набори для гри у фанти — улюбленої забави наших прабабусь. Фантами могли бути дрібні статуетки, іграшки тощо. Кожен гравець вибирав фант, а потім вони складалися в мішечок. Ведучий витягав один з фантів, і його власник мусив виконати якесь кумедне завдання – наприклад, відкрити вікно й на всю вулицю прокричати “Кукуріку!”.



Історія крамниці розпочалася ще у 1857 р., коли чернівецький підприємець Якуб Люттінґер заснував фірму з продажу музичних інструментів та іграшок. В 1894 р. власником цього іграшково-музичного царства став Іґнацій Балтер, який відкрив філію магазину в Станиславові й найняв продавчиню, нічим не гіршу за будь-яку з його ляльок. Дівчині було всього вісімнадцять років, вона мала чудові фіалкові очі, коралові вуста і горде ім’я – Реґіна. Колегою панянки був такий собі Сало Ґрауштейн — його непоетичне ім’я, мабуть, було скороченням від єврейського Саломон. Він мав двадцять років, і замість того, щоб уважно слідкувати за товаром, захоплено дивився у дівочі очі.


Реґіна, проте, залишалася байдужою. Разом з тим вона не відмовляла собі у задоволенні погратися з юнаком, як кіт з мишею, і випробувати на ньому весь арсенал свого кокетства. Врешті-решт юнак не витримав: зізнався дівчині у своїх почуттях і попросив поцілунку. А вона лише розсміялась йому в лице, назвала дурнем і сказала, що поцілунку від неї він ніколи не одержить. “Побачимо!” – вигукнув ображений юнак і пообіцяв собі, що поцілує жорстоку красуню, що б це йому не коштувало. І дотримав слова. Одного дня Реґіна сиділа у кріслі замислена, схиливши голову. Аж тут до неї тихенько підкрався Ґрауштейн, обпалив її обличчя поцілунком і, сам збентежений своєю хоробрістю, похапцем вибіг з крамниці.



Реґіну охопив шалений гнів. Вона вирішила помститися Ґрауштейну за те, що він посмів її поцілувати, незважаючи на категоричну заборону, і цим наразив на кпини колег і колежанок. І вона подала на нахабного залицяльника до суду. Розгляд цієї справи відбувся в жовтні 1900 р. Розгублений Сало Ґрауштейн зізнався у своєму вчинку, але стверджував, що то був лише невинний жарт, а Реґіна, здається, не так вже й була проти… Та й який може бути злочин у поцілунку? Проте панянка рішуче заперечила, що начебто давала згоду, а свідки інциденту підтвердили, що Сало давно прагнув вчинити цей “замах”. В результаті бідолаху засудили за образу гідності на п’ять днів арешту. Засуджений одразу ж спробував опротестувати вирок, стверджуючи, що це надто суворе покарання.


Ця курйозна судова справа набула широкого розголосу в місті. Можливо, саме вона стала причиною того, що “ляльками Балтера” місцеві юнаки почали називати модних і кокетливих панянок.


”На вулиці Сапєжинській можеш вибирати, як у ляльковій крамниці Балтера. Блондинки з чорними очима і брюнетки зі світлими, блондинко-брюнетки, високі, низькі й середні, стрункі, худі й дуже товсті, під 300 фунтів (близько 150 кг. – авт.), молоді й гарні семінаристки, декадентки й емансипантки”,  – зазначав один з дописувачів “Кур’єра Станиславівського”.


Чарівна Реґіна у своєму гніві неначе “врекла” крамницю, адже її справи з того часу йшли все гірше й гірше. Врешті-решт у 1904 р. пан Балтер мусив оголосити заклад банкрутом і продати весь товар з молотка. Згодом крамниця “Лувр” відкрилася знову – вже з новим власником і оновленим асортиментом. Проте новий господар з прізвищем Рапапорт, мабуть, уже не ризикував наймати на роботу молодих, привабливих і гонорових продавчинь.