Після молитви люди отримували чудесні зцілення. | Фото: Анна-Сабіна Ружицька
А в народі її почали називати Царицею Покуття, тому що місцевість, де знаходиться Погоня, відноситься до цієї етнографічної місцини, інформують “Вікна”.
Десятки, сотні, а подеколи й тисячі людей з усього світу моляться У Соборі Божої Матері, що славиться чудами в Погоні, перед чудотворним образом, та просять у Матері Божої допомоги. І якщо це молитва з вірою, то навіть найскладніші проблеми дивним чином вирішуються. А ще є у цьому селі джерело з цілющою водою, що лікує різноманітні хвороби. Також помолившись до ікони, жінки, яким лікарів фактично виносять вирок безпліддя, народжують здорових діток, розповідає журналіст Сабіна Ружицька.
За народними переказами, назву населеного пункту пов’язують з далекими княжими часами, коли наш народ боровся з монголо-татарською ордою. У ХIII ст. прийшов на покутські землі хан Буняк, проти якого виступив воєвода Роман (ймовірно, син Данила Галицького). Разом зі своїм нечисленним військом він виступив проти ординців. Перед боєм наші воїни окопалися трьома валами у полі й стали чекати ворогів. Стривожений і втомлений воєвода Роман незчувся як заснув. Аж раптом у сні почув голос Миколая Чудотворця:
«Не бійся, сміливий воїне, Пресвята Богородиця допоможе вам здолати бусурман, але на місці перемоги збудуєш величаву церкву і назвеш її ім’ям Марії!».
І сталося так, як було сказано. Русичі, підбадьорені воєводою, кинулися за ворогами і, наздогнавши їх поблизу Тисмениці, розбили вщент. Відтоді ця місцевість називається Погонею, а церква, збудована Романом, дістала назву Успіння Пресвятої Богородиці. Кількасотлітню історію має і Погінський Свято-Успенський монастир отців василіян. Точна дата заснування монастиря невідома. Як свідчать перекази, чернече життя тут було започатковане ще за часів князювання Данила Галицького. Тоді монахи жили в печерах-келіях на Богородичній горі. Перша письмова згадка про монастир датується 1634 роком. Тоді граф Микола Потоцький, краківський каштелян і власник Тисмениці, на місці старого монастиря побудував церкву святого Онуфрія. Тоді ж поблизу монастиря почали поселятися люди, які допомагали ченцям по господарству. Вони й стали першими жителями села.
Про сам дивний образ також є багато переказів та легенд. Старожили розповідають, що образ Матері Божої вперше з’явився на липі біля джерела з цілющою водою. Люди, побачивши це, зняли його і занесли до церкви. Та на ранок ікона дивним чином опинилася на колишньому місці. Місцеві жителі вирішили, що це чиїсь жарти. Вони знову зняли ікону і поставили біля неї в храмі сторожу. Цілу ніч пильно вартували поважні ґазди, але на ранок образ Матері Божої знову сяяв на дереві. Тоді вони з процесією в черговий раз занесли її до храму. Після цього ікона вже нікуди не зникала.
Окрім того, образ одразу ж почав славитися великими чудами. До нього приходили бідні і багаті зі своїми бідами й потребами. Богородиця вислуховувала прохання і допомагала. На знак вдячності за отримані ласки волинська княжна Іванна Велигорська з Потоцьких у 1736 році зводить на території монастиря Свято-Успенську церкву, яка простояла в Погоні аж до 1958 року.
За часів Австро-Угорщини монастир переживав час розквіту, бо прийняв монахів зі скасованих австрійською владою монастирів. Але для того, аби обитель могла існувати, довелося віддати до державної скарбниці срібні шати і корони, якими були прикрашені Богородиця та Ісус Христос на чудотворній іконі.
Перед Першою світовою війною у Погоні почали зводити нову церкву, та через баталії будівельні роботи довелося припинити. Але найтяжчими для монастиря були часи комуністичного безбожництва. В середині 40-х років у монастирі проживало тільки три ченці і три священики. У березні 1947-го їх переселили у Гошівський монастир, а приміщення і землю віддали військовій частині Тисменицького НКВД. Енкаведисти пограбували і спустошили обитель, зробили тут стайні. А згодом у чотирьох монастирських будівлях розмістився психоневрологічний інтернат.
Жителі села поважного віку й досі із жахом згадують, як одного разу до храму влетів добряче захмелілий енкаведист і почав стріляти по іконах. Тоді й був прострілений чудотворний образ Богоматері. Та розплата за таке варварство не забарилася. Коли вороги поверталися назад (а це було взимку), машина, підстрибнувши на замерзлому ґрунті, скинула того солдата на землю, і він зломив руку, якою стріляв.
Велике відродження Погонського монастиря пов’язане з діяльністю монаха Никодима Гуралюка уродженця села Вербівці Косівського району. 24-річним він прийняв чернечий постриг. За релігійні переконання у радянські часи його чотири рази звільняли з роботи та досить часто викликали на “розмови” у відповідні органи. Як підпільний священик він служив у Городенці, Косові, Коломиї. Завдяки йому після виходу УГКЦ з підпілля, в 1991 році, відбулася реєстрація Погінського монастиря, а в 1996-му влада повернула незаконно конфісковане майно. Але отця Никодима непокоїла думка про місцезнаходження чудотворної ікони. Було відомо, що одну з копій тодішній ігумен монастиря Григорій Балагурак віддав на зберігання сестрам-служебницям у Тисменицю. 1993 року, переживши радянське лихоліття, ікона повернулася від сестер до Погоні.
Другу копію заховала жителька Івано-Франківська Антоніна Бачинська, родина якої приятелювала з отцями василіянами. Отож ієромонах почав розпитувати людей, де мешкає ця пані. Через деякий час дізнався, що вона виїхала до села Дори, що біля Яремче.
“Лютневого дня 1996 року я вибрався у це гірське село, — згадує о. Никодим. — Добратися до помешкання п. Бачинської було важко — снігу по пояс. Я зайшов до хати і побачив стареньку жінку, яка у відповідь на моє привітання “Христос народився!” сказала: “Ви прийшли за образом?”. Це було справжнє чудо”.
Але о. Никодим не полишав надії знайти справжню чудотворну ікону. Він довго і щиро молився за це. І ось 28 лютого 2001 року під час відправлення Хресної дороги він побачив, як над однією з ікон, яка, до речі, постійно перебувала у Погоні, піднялася прозора заслона. В якусь мить священик почув голос Богородиці: “Це я, а ти мене шукаєш”. А через деякий час знову голос: “Дивися, це рани від цвяхів, якими були прикріплені шати” (їх віддали до австрійської скарбниці). Після цього о. Гуралюк почав поспішно оглядати ікону, звіряти її з іншими копіями. Висновок був один: це оригінал.
Спеціалісти інституту “Укрзахідпроектреставрація” датували її 1650 роком. 27 червня Погонська Богородиця дістала Папське благословення під час візиту святішого отця Івана-Павла II у Львові.
Отець Никодим з великим піднесенням розповідає про давні та сучасні оздоровлення і зцілення, які відбулися на цьому святому місці. Перше задокументоване чудо датується ще 1749 роком, коли Романа Душаревича з Тисмениці розбив параліч. Батьки хворого привезли його до Погоні, і вже на третій день хлопець звівся на ноги та промовляв подячні молитви.
А ось і свідчення сучасників: У жительки Івано-Франківська п. Марії раптово почав пропадати зір. Потрібна була складна операція в Києві. Почувши про цілющі властивості води та чудотворну ікону, жінка приїхала до Погоні, вмилася і звернулася до Пречистої Діви з проханням оздоровити її. Через деякий час лікарі не могли збагнути, що трапилося, — операція була непотрібна.
Сам отець Никодим розказав, що 2003 року під час його перебування у місті Підволочиську Тернопільської області до нього підійшла молода жінка і попросила помолитися до Погонської Богоматері за її дочок-близнюків, які мали три роки, але ще не ходили. Священик сказав, що виконає прохання, але жінка повинна теж вірити й молитися. І ось через кілька місяців він отримує листа від жінки з подякою за те, що дівчатка вже ходять. До цих розповідей можна ставитися скептично, але коли побувати на цьому благодатному місці, то повірити в чуда легко і просто, бо сама атмосфера місця сприяє цьому.