На іконостасах у церкві святого Йосафата у Коломиї та Пресвятої Богородиці у Фатівцях відновлено таблички з іменами авто Піонери на стінах, прилавки з дитячими товарами. У магазин "Каштан" за радянських часів перетворили святиню у Коломиї, інформують "Вікна"
У 1991 році храм святого Священномучиника Йосафата відновив свою діяльність, сюди передали унікальний різблений іконостас майстра Микити Семчука, такий самий встановили і у відновленій церкві села Фатівець, оскільки ці два вівтариі були одним цілим.
Історію створення цього іконостиачу віднайшов внук о.Зиновія Карася — Володимир Гарматюк. Варто зазначити, що це єдиний іконостас який виготовив за своє життя майстер Микита Семчук, робив вівтар таємно.
Під кінець 70-х років ХХ століття в Коломиї у церкві св. Архистратига Михаїла виникла потреба виготовлення зразу двох ідентичних іконостасів для бокових вівтарів. На зразок східних більших церков Московії і України, храми будувалися на три вівтарі, адже церква від 1946 року була захоплена російською православною патріархією.
Тодішній настоятель коломийської церкви о. Костянтин Михаліха шукав людей, які б могли виготовити ці іконостаси. Він хотів, щоби вони були виконані з включенням рис національної різьби. Взятися за роботу о. Зиновій Карась вмовив Микиту Семчука, колишнього упівця, який 15 років відсидів у концтаборах. З Микитою Семчуком о. Зиновій Карась познайомився у концтаборі в Мордовії.
Креслення іконостасів виготовив о. Зиновій Карась.
Іконостаси виготовляли підпільно, бо перебували, як колишні «вороги народу», під наглядом КГБ. На готових іконостасах Микита Семчук встановив таблички, на яких вирізьбив імена тих, хто ініціював, креслив і різьбив іконостаси. Проте, за наказом тодішнього представника обласного комітету ради у справах релігії, таблички було здерто і знищено.
Пізніше, коли церкву було повернуто до лона УГКЦ, іконостаси розібрали. Одначе пізніше виникла можливість використати їх в іншому місці: один – в церкві св. Йосафата у Коломиї, а інший – у новозбудованій церкві села Фатовець на Коломийщині.
Нарешті, через більш як 30 років, таблички відновлено. Юрій Семчук, син Микити, вирізьбив їх такими, як були оригінальні, що їх знищили за наказом кагебіста від релігійних справ.
Таблички було урочисто встановлено на їх властиві місця з благословення Владики Василя Івасюка, Єпарха Коломийсько-Чернівецького.
Довідка. Отець Костянтин Михаліха народився 18 лютого 1914 року в м. Станіславові. 1937 р. закінчив Українську Богословську Академію (м. Львів). Першу парафію отримав у с. Пійлі, а потім у Сівці-Калуській. Там прослужив до 1947 року. Був засуджений на 10 років, відбував покарання в «трудлагерях» Кіровської області. Повернувся в рідні краї 1953 року і був настоятелем храму в с. Горішнє Залуччя Снятинського благочиння. 1957 – 1960 р. р. – секретар Єпархіяльного управління та настоятель храму в Коломиї і Коломийський благочинний. Помер 15 жовтня 1978 року в Коломиї, похований в приміському селі Шепарівці.
Отець Зиновій Карась – народився 9 березня 1929 року в с. Журів Букачівецького (тепер Рогатинського району) Станіславівської області. Закінчив Рогатинське педучилище, працював учителем на Городенківщині та Рогатинщині. Мав зв’язок з оунівським підпіллям. У 1954 році через хворобу виїхав до Казахстану. Там заочно закінчив Ленінградську духовну семінарію, був висвячений на священика, працював у Костянтино-Єленінській церкві Кустанаю. В 1957 році заарештований за звинуваченням у антисовєцькій діяльності. Засуджений на 10 років. Покарання відбував у концтаборах Іркутської області та Мордовії. Після повернення працював у Коломиї в «Медтехніці». Реабілітований. Почесний громадянин міста Коломиї. Редактор газети «Християнський вісник». Помер 4 березня 2014 року.
Микита Семчук – народився 22 січня 1916 у с. Космач Яблунівського району Станіславської області. Ріс у бідній сім’ї, рано втратив батьків. Талановитий різьбяр, гравер. Боровся в УПА під псевдом «Хмара». На початку п’ятдесятих років 20 ст. його заарештували за підпільну діяльність в ОУН-УПА і відправили на каторгу до Мордовії на 15 років. В радянські часи його ніхто не згадував. Після повернення з таборів до смерті 27 квітня 1985 року жив і працював у Космачі.
