На Прикарпатті вшанували загиблих у повстанській шпитальні бійців. ФОТО

Минулої неділі жителі Долинщини здійснили сходження на гору Марина. Таке сходження відбувається щорічно вже 25 років поспіль, щоб віддати шану загиблим в урочищі "Марина".
Переглядів: 684
Громада, що прийшла вшанувати пам'ять загиблих в урочищі | Фото: Мар'яна Табаркевич

Про це нас воїй сторінці у Фейсбук повідомила Мар'яна Табаркевич, начальник відділу інвестицій та туризму Долинської районної державної адміністрації:

"На місці, де під час енкаведистської облави у грудні 1946-го більшовики виявили і оточили повстанську шпитальню, було відправлено заупокійну Службу Божу та панахиду. Проведено також патріотичне віче з декламуванням віршів та розповідями про колишні події. 
Цьогоріч урочище відвідали почесні і дуже особливі гості – дві племінниці загиблого воїна УПА – сотника «Клименка».

Сестри переповідали історії з життя вуйка:

 "У сім’ї Клименків з Мізуня було 4 дітей, але коли найстаршій дочці виповнилося 14 років, а Якову було всього 9 – діти залишилися круглими сиротами. Прийшли часи страшного голоду та злиднів – однією годувальницею сиріт була корова, яка впала з урвища і загинула. Старші сестри в той час дуже важко працювали в багатших господарів, що могли, те несли додому двом меншим братам. Одного разу, коли дівчата були на роботі, їх покликав сусід і сказав, що Яків помирає – бідний хлопчина лежав весь опухлий від голоду. На цей галас збіглися всі сусіди, побачили, яка біда та голод панує в дітей, тому повідомили польську управу про це, і тоді було призначено для малих опікунів. Ці люди, що дбали про сиріт, брали участь у боротьбі проти більшовиків на теренах Прикарпаття, тому і діти привчалися до любові до своєї землі та боротьби проти москальських загарбників. З часом, дві сестри вийшли заміж та переїхали жити у Кропивник, інший брат загинув під час комендантської години, а Яків залишився жити сам у батьківській хаті, де і було розгорнуто справжній секретний штаб УПА.  Загинув Яків у віці 22 років, разом з своєю коханою Христею, саме в урочищі Марина коло Лужок. 
У цьому далекому 1946 взимку поранені партизани ховались в шпиталі в Марині. Вартові ворога побачили завчасно, але не мали змоги швидко евакуювати поранених вояків. Охоронці та медперсонал вирішили дати бій більшовикам. П’ятеро легко поранених та четверо вояків охорони змогли прорватись та врятуватись, але 9 важко поранених бійців, лікар «Кум», надрайонна аптекарка «Христя», санітарка «Зенка», санітар «Лен» та сотник «Клименко» загинули. Ще 3-х охоронців захопили в полон".