«Парфуми мають бути із Франції, макарони з Італії, а олій — лише з Новиці», — стверджують у села Мирослав і Теодозія Кучераки з Новиці вже понад 40 років виготовляють льняну олію, місцеві кажуть — олій, пишуть "Вікна" з посиланням на Репортер. В останні роки лише уздовж їхньої вулиці з’явилися три нові олійниці. Люди купили станки, дехто зробив сам — і бізнесують. Тішаться, мовляв, най роблять, бо то корисно, хоч якийсь заробіток і традиції бережуться. Досі Кучераки були єдині. Знають, як робили колись їхні батьки, діди.
Ґазди підготували для роботи хустку й халат. Кажуть, вдягати, бо добряче пропахнемося. Ведуть в олійницю, яка у них в гаражі. У пана Мирослава «руки з того місця ростуть», то й зробив сам усю механізовану конструкцію. Вона майже сама працює, а він лиш наглядає. Каже, з година роботи і є перша літра олію, мовляв, не те що колись.
Кучерак лагодить перший станок, який перемелює льон на муку і каже:
«То треба було чи не цілу добу наробитися. Раніше мололи вручну, на такій січкарні чи в дерев’яній ступі. Тяжко було».
Чоловік засипає з відра у станок золотисте насіння льону. Закуповують його в орендаторів з Богородчанського району та з Рогатина. У селі не сіють уже давно. Чоловік пригадує:
«За колгоспу били олій крадькома. Десь сусіди близькі приходили, тишком і їм робили. Бо запитали би: а де льон взяв, а домкрат, а метал на станки? Не можна було. А то десь як вдасться купити мішок того лену в бригадира, то добре. Вже є, що їсти на піст усій родині».
Нині мішок льону — десь 40-45 кілограмів. З нього виходить приблизно 15 літрів олії та вісім макухів. Це такі брикетів, які лишаються після вичавлювання. Його варять худобі. Корисне й для тварини. Кажуть, корова на літру молока більше дає.
Висипаємо муку у другий станок, заливаємо літром окропу та вимішуємо в однорідну масу. Поки не стане глевким, мазким і не злипнеться в один шматок — палюшку, як каже Теодозія Кучерак — пані Дозя.
«Я раніше вимішувала вручну. З півгодини. Деколи до мозолів, — пригадує жінка та спостерігає за процесом. — Ой, як згадаю! Люди робили собі й на продаж. Ми теж возили продавати. Цьогоріч уже ні. На базарі чвертка олію вартує 25-30 гривень. Наші возять на Долину, Стрий, Моршин, Трускавець. Там ніхто не робить такого. Розмітають, як чують, що з Новиці. Жінки розказували, що якісь перекупки видавали себе за наших. Підійшли й кажуть, а чия ти будеш з Новиці? Та жінка й зізналася, що так каже спеціально, аби олій брали».
Внизу станка відсуваємо дверцята, перемелена маса випадає у чисте відро. Звідти її треба кинути на великий чавунний казан і обсмажити. Запахло чимось дуже смачним.
Жінка помішує масу двома дерев’яними лопатками, поки не стане, як пісок. Дуже майстерно це у неї виходить. За роботою розказує, що били олій переважно на піст — Різдвяний, на саме Різдво, як одна з головних страв, на Великодній піст.
Розказує, що як нарізати свіжої капусти з цибулькою, полити олієм — пальці можна з’їсти. А голубці, які смачні, а вареники з картоплі! Пані Дозя сміється і каже:
«Наші онуки люблять просто хліб вмакати і так їсти. Вони нам тут допомагають».
Пан Мирослав контролює процес й додає:
«Ще трошки треба підсмажити. Нам мама варила дрібоньку бульбу. Макітру в брайтуру (духовку), аби підсохла трохи. Далі чуть-чуть олієм поливала, не так, як ми зараз — багато, бо то було дуже дорого. Так було смачно. Мамі нині 98 років. Ще до церкви без палички ходить. Має 21 правнук і дев’ятеро праправнуків!».
Кучераки сміються:
«Може, то все олій» — жартуємо. «Може й олій – він має цілющі властивості».
Льняна олія знижує рівень холестерину в крові, очищає судини, зміцнює імунітет, покращує зір, запобігає розвитку цукрового діабету. У кого проблеми з печінкою, підшлунковою — помагає. Пан Мирослав розповідає:
«Чоловік із Сівки Калуської приїздив, був на операції — проблеми з селезінкою, шлунком. То він по ложці натщесерце пив олій холодного віджиму — не обсмаженого. Добре чується. Жінка одна для сестри брала — у тої онко. І здоровій людині для профілактики добре. От, у мене опік. Помастив – заживає швидко».
Підсмажений льон вигрібаємо у шовковий мішок і під прес, поки з отвору у білий баняк не потече олій. Запах ще інший. Ще смачніший. Пані Дозя кличе до хати, мовляв, робота зроблена, а воно най тече.
Жінка порається на кухні, витягує паруючі вареники, приносить олій, який начавили разом. Наливає у скляну миску. Він густуватий і такого кольору, як мед. Тепер можна й скуштувати те, що наробили. Дуже смачно.
