Степан Красілич зробив летовище та базу для навчання всіх охочих основам авіації Небо вабило Степана Красілича змалечку. Ще хлопчиком, випасаючи корову, Степан залазив на грушу, обрізав гілля, щоби дерево було схожим на літак, і літав над просторами cвоєї уяви, інформують "Вікна" з посиланням на "Ukraїner".
Юнаком він вступив до лав армії, де, нарешті, почув довгоочікуване запитання: чи згоден він літати. Так він потрапив до школи стрілків-радистів фронтової бомбардувальної авіації.
Потрапивши згодом до вертолітної частини, де польоти здійснювали лише декілька разів на рік, луквицький хлопчина гадав, що все втрачено. Однак, льотчик Найденко тоді врятував ситуацію, взявши Красілича на борт свого вертольота МІ-6. Вони стали літати разом.
З часом життєві шляхи чоловіків розійшлись: Найденко пішов навчатися до академії, а Степан Красілич саме почав працювати в Аерофлоті. З МІ-6 довелося пересісти на борт ІЛ-28, першого радянського реактивного фронтового бомбардувальника. Новими місцями дислокації для Степана стали міста Канськ та Свердловськ, у Росії. Мрія Степана фактично ожила.
Чоловік використовував будь-яку можливість бути ближчим до авіації. Після роботи в Аерофлоті, Степан Красілич приїхав до Вінниці, де якийсь час працював головним бортінженером-випробувальником на авіаційному заводі.
Зі здійсненням одного бажання, як це завжди буває, виникає інше: більш самобутнє, більш амбітне. Так Степан Красілич задумав створити власне летовище, аби займатися улюбленою справою незалежно від інших.
Більше читайте тут.