Крім харчів, теплого одягу та інших речей на передову повезуть і невелику дерев’яну капличку Це вже буде дев’ята каплиця, яку зробив Германюк. Її поставлять біля шпиталю в Сєвєродонецьку, інформують "Вікна" з посиланням на "Репортер".
50-річний Василь Германюк за своє життя побудував вже близько 200 хат. Каже, змалку працює з деревом, бо й дід, і батько були столярами, а він ще й будівельник. Чоловік волонтерив на Майдані, а з 2015 року почав їздити на схід. Тоді возили все – одяг, взуття, харчі.
Пан Василь розказує:
«Під час третьої поїздки ми повернули у військовий госпіталь в Артемівську, нині місто Бахмут. Завезли продукти. Випадково дізналися, що капеланом тут є отець Микола Будзан – наш чоловік, з верховинського села Зелене, а начмедом – Ігор Ільків, ще один наш, гуцул».
Тоді земляки спитали, чи не міг би Германюк зробити маленьку капличку, мовляв, в палаті посповідатися й відкрити душу може не кожен. По приїзду додому знайшлися люди, які дали матеріал, а пан Василь взявся до роботи. І так першу капличку поставили біля госпіталю, а далі пішли замовлення й від інших військових з інших міст.
Нині його міні-храми стоять на Донбасі: у Бахмуті, дві у Старобільську, в Мар’янці, в селищах Часів Яр, Мирна Долина, Гірське. Побудував одну для десантників у місті Ананьєві Одеської області, ще одну – для військових у селищі Машівці, на Полтавщині.
Майстер пригадує:
«У Мар’їнці особливо просили поставити там, де дитячі заклади,Їх тоді сильно обстрілювали. І десь зараз обстрілюють, але там, де стоїть капличка, Бог дає, що більш-менш спокійно, що й діти вчаться».
Ще коли у десантників в Ананьєві освячували каплицю, того дня там охрестили двох дітей – другий і четвертий клас.
Ще ніхто не відмовляв
Пригадує, як ставили перші три, то місцеві не розуміли для чого. Лякали – спалять, згорить… Усі стоять цілі. І ті, що на передовій, – теж.
За словами майстра, він робить їх невеликими – десь 2,5 на 2,5 метри. Пояснює, як бригаду переводять в інше місце, то військові беруть з собою і каплицю. Її можна підняти, прикріпити на тягач і так переїхати на нове місце дислокації.
Германюк хвалиться:
«Зараз почали робити трохи складніші – з ґанком. Робимо під гуцульський стиль – лише зі смереки, бо то наше дерево. Каплицю вбираємо від А до Я – у вишиті рушники, в образи. Все привозимо з собою».
За його словами, аби виготовити й встановити каплицю, треба з 10 днів, враховуючи дорогу. Два дні майстер готує дерево вдома, а за чотири дні складає та прикрашає.
Пан Василь каже:
«Біля мене завжди є ще два хлопці, які помагають.Підлогу ставимо, вікна, двері, склимо, малюємо і готову «під ключ» віддаємо капелану чи комбату – най моляться. Поїхати зі мною охочі є завжди – ніхто ніколи не відмовляв».
Пригадує, як у Мар’їнці будували, то почався обстріл, як ховалися, а як стихало – бралися до роботи. Знову обстріл – знову ховалися.
У Германюка вже замовили й десяту капличку – у Красногорівку. Каже, вже є люди, готові дати матеріал. «Значить вже з нового року буде готовитися й десята», – впевнено каже майстер.
Їдуть без остраху
У неділю волонтери знову вирушають на схід, аби відвідати усіх своїх гуцулів, які нині там служать. Каже пан Василь, що з Верховинського району нині на Донбасі – 28 людей. З них – чотири жінки.
Василь Германюк перераховує:
«У Мар’їнці, у госпіталі – одна, ще одна дівчина у Гірському, а одна у Попасній. Є ще наші чоловік з жінкою разом у Кримському служать, є з Верховини два рідні брати на передовій. Усіх обдзвонимо та привітаємо гостинцями перед Миколаєм. Того року як приїздили, то тато з сином разом воювали, але вже демобілізувалися».
За словами пана Василя, перед поїздкою в селі організують толоку. Жінки готуватимуть гуцульські смаколики, а чоловіки все те пакуватимуть у контейнери.Каже, село дуже активне.
Сам Германюк їхатиме на схід вже 22-й раз. Каже, в дорозі було по-різному – блукали, ледь не на ворожі блокпости заїздили, але лихо минало.
Пан Василь каже:
«Молимося, і Бог береже. Коли виїздимо – усе село проводжає.Коло каплички в центрі збираємося, священики моляться, а далі з молитвою – на схід. У неділю буде так само».