“Охрещений” сніп ставлять на покутті, або висмикують кілька колосків і залишають за образами Знавчиня народних традицій Марія Гуменюк розповідає:
"Снопа для купання в зимовій студениці брали останнього, зажинкового. Колосся із нього якраз ніби вбирало в себе всі сподівання та мрії трудівників поля на наступний рік”. Етнографи переконані, що така традиція не є християнською за походженням. Вона наскрізь язичницька, але збереглася й досі та переплелася з християнськими святами. Священики, звісно, таке не схвалюють, але ж традиції".
Отож, напередодні свята Богоявлення сніп урочисто вносять до хати, кладуть поруч із різдвяним дідухом. Жінки прикрашають його стрічками, закутують в біле полотно, як нехрещене немовля, та вранці 19 січня несуть на ополонку “хрестити”. Там кілька разів сніп занурюють у воду. Робити це можуть тільки жінки, на думку пані Гуменюк, це тому, що з правіків жінка уособлює родючість матері-землі. Хто ж не має великого снопа, може занурити у йорданську ополонку кілька колосків. Навіть таке “хрещення” віщуватиме родині добробут, інформують "Вікна" з посиланням на публікацію журналіста Анни-Сабіни Ружицької в соцмережі.
При зануренні у воду снопу “надають” ім’я. “Хрещаю снігом, льодом, водою та називаю тебе Василем, (Іваном, Михайлом, Олексою) “,—кажуть молодиці. Як правило, називають збіжжя іменами померлих родичів чоловіків, які, мають опікуватися майбутнім урожаєм і багатством родин. Згодом сніп чи колоски укутують білим полотном, вишитим рушником, загортають кожухом та несуть до хати.
“Охрещений” сніп ставлять на покутті, або висмикують кілька колосків і залишають за образами. Із решти виберуть зерно та поставлять проростати. Вважають, що краплі йорданської купелі допоможуть пустити зеренцям паростки до 15 лютого, до свята Стрітення. Коли таке станеться – рік буде багатий, ниви щедро зродять, якщо ні – тоді буде поганий врожай.