Ілюстрація. Рештки мамонтів знайшли біля прикарпатського села Старуня. Прикарпаття, 1907 рік. Шматок добротної шкіри для тутешніх селян — нечуваний скарб. Та раптом він з’являється чи не в кожній хаті, йдеться в сюжеті ТСН.
“Старі люди казали: як витягнули і не розуміли, що то таке, що то за звір, і почали дерти”, — говорить мешканець с. Старуня Василь Катрюк.
Шкіру здерли з гігантської невідомої тварюки, яку дістали з озокеритової шахти неподалік.
Жовтень 1907-го. На одній зі старунських копалень — звичайний робочий день. Раптом на 12-метровій глибині робітники натикаються на щось незрозуміле. Спершу думають, що в шахту впав віл. І викидають тушу як непотріб. Скелет понівечено, шкіру селяни розтягнули на постоли. Машиніст, який працює на шахті, — єдиний, хто впізнає у знахідці доісторичного велетня — і доповідає керівництву. У Старуні з’являються науковці. Й хапаються за голову – мамут! Поліція по клаптиках вилучає в селян шкіру. Дехто віддає лише після рішення суду.
“Там було м’ясо ще таке законсервоване цим озокеритом. Давали собакам їсти, але собаки м’ясо їсти не схотіли. Шкіра. Це все було добре збережене. Тому вони вирішили: не пропадати ж добру! І почали брати цю шкіру собі”, — розповідає вчитель історії Старунського НВК Віталій Геник.
Прапрадід Віталія Геника був серед тих, хто розжився цінним матеріалом. Хотів пошити взуття. Наче на велетня — щоб влізла нога, обмотана онучами.
“Тоді постоли не продавалися. Ну, і шкіра була дорога. Тому він і вирішив, що це цілком підходящий матеріал саме для взуття”, — каже вчитель історії.
Чи встиг пошити — досі сімейна таємниця. Через лічені дні після знахідки, переповідає чоловік, поліція трусила усі хати й забирала шкіру. Бо вона, виявилося, потрібна науці.
Шматок гігантського зуба до школи кілька років тому притягли діти. Такі самі зуби, каже історик, мала і тварюка, яку 100 років тому витягли з копальні.
“В нас тільки фрагмент зуба лишився. Але навіть з його розмірів — це четверта частина – можна уявити розміри цієї істоти”, — говорить Віталій Геник.
Професор кафедри екології Івано-Франківського національного технічного універститету нафти і газу Олег Адаменко понад 40 років присвятив таємницям старунських земель.
“Ще за 20 років до цієї події витягували якусь потвору із шахти. Думали, що бик впав. Тому кинули знову в шахту”, — говорить Олег Адаменко.
Вперше до Старуні — село за 40 км від Івано-Франківська — Олег Адаменко як геолог приїхав разом з іншими науковцями у 77-му — досліджувати грязьовий вулкан, що утворився на Прикарпатті після потужного землетрусу в румунських горах.
На перший погляд, калюжа-калюжею. Але для науковців — непочатий край роботи. Була гіпотеза, що за активністю бульбашок у цьому вулкані можна прогнозувати землетруси по всьому світові.
“Оце бульбоутворення — міряли там по секундомірах тощо — і говорили, що на нього впливають не тільки землетруси у горах Вранча, а в Канаді, на Сахаліні, навіть Чилі”, — розповідає професор.
Тоді Адаменко вперше і почув від місцевих про дивні знахідки в озокеритових копальнях. Подальші, вже наукові дослідження вселили в нього впевненість: на початку ХХ століття знайшли не все.
100 років тому усе поле тут було зрите шахтами. Під Старунею величезні поклади озокериту, по-народному — гірського воску. Таких родовищ у світі одиниці.
“Озокерит як сировина використовується не тільки в лікуванні. Навіть трансатлантичний телефонний кабель, коли тоді прокладали, там ізоляція якраз зроблена старунським озокеритом”, — каже Олег Адаменко.
Зараз тут пустка. Від чисельних копалень лишилася одна, і та — залита водою. З цієї шахти було піднято носорога номер один. Тоді Старуня прогриміла на весь світ.
Професор Адаменко мріє, щоб про дивовижне місце заговорили знову. Але самому йому зробити це вже не під силу.
Київ, 2019 рік. У столиці знаходимо фахівців, які готові допомогти. Володимир Іващук та Анатолій Чернов пропонують розвідати поле під Старунею за допомогою георадара. Він прозондує підземний простір електромагнітними імпульсами.
“Ці майбутні знахідки, — я маю надію, що вони там будуть, — повинні будуть перебувати на глибині до 10 метрів. Тому ми беремо два типи наших георадарів”, — пояснює керівник фірми з виробництва георадарів Transient Technologiеs LLC Володимир Іващук.
Бойове обладнання вони везуть до Старуні. Що шукають у Старуні науковці?
“Може бути якийсь велетень доісторичний”, — припускає старший науковий співробітник Державного природознавчого музею НАНУ Андрій Бокотей.
Професор Олег Адаменко розповідає, як уберегти те, що вже пролежало у землі тисячі років:
“Це такий же процес, як фараонів в Єгипті бальзамували”.