Гори — філософія сильних духом. Якою є робота гірських рятувальників на Білому Слоні? ФОТО

Фотограф та мандрівник Олег Григор'єв розповів про п'ять днів, проведених із гірськими рятувальниками в обсерваторії “Білий Слон”.
Переглядів: 1065
Рятувальники мають чіткий і відпрацьований алгоритм, як діяти за конкретних умов

Закарпатському фотографу та мандрівнику Олегу Григор’єву вдалося більше дізнатися про те, як проходять зимові дні на "Білому Слоні": він пробув із гірськими рятувальниками п’ять днів там, де тільки вітер, сніг, гори і... Білий Слон, а також поділився враженнями та світлинами про цю пригоду, пише "Укрінформ".

Пост рятувальників ДСНС України в Івано-Франківській області постав у межах польсько-українського проєкту з відновлення обсерваторії між Прикарпатським університетом ім. В.Стефаника та Варшавським Університетом, проєкт було розпочато 2012 року.

Олег Григор'єв зазначив, що познайомився із 38-річним гірським рятувальником Василем Фіцаком. Усе своє життя Василь ходить у гори — і взимку, і влітку — за будь-якої погоди. Себе він не уявляє без гір. Упродовж 2019 року він провів на Чорногірському хребті 140 днів. Василь Фіцак розповів, що з 2015 року вони з іншими волонтерами маркували туристичні маршрути в горах та долучилися до чергування в обсерваторії на випадок, якщо туристам знадобиться порятунок.

"А вже через рік ми стали офіційним загоном рятувальників Державної служби надзвичайних ситуацій. Було створено Явірницьке пошуково-рятувальне відділення, до складу якого ввійшли досвідчені хлопці, туристи та альпіністи, для яких гори — рідна стихія, хлопці з характером. Нині тут відмічаються туристи, повідомляють про свій маршрут, можуть знайти укриття, коли умови стають небезпечними. Рятувальники регулярно інформують про погодні умови в горах, їх погіршення, штормові попередження, лавинну загрозу", — розповів Василь Фіцак.

За словами Олега Григор'єва, регулярно команда рятувальників проводить тест лавинної небезпеки, про що повідомляє туристів, європейські та українські ресурси, але трапляється і так, що їхніми рекомендаціями нехтують, недооцінюючи небезпеку:

"Василь у розмові зі мною згадував, як група туристів проігнорувала застереження про високу ймовірність сходження лавин і після нічного снігопаду вирушила у похід. У той же вечір група підірвала лавину і двох людей засипало снігом. Їм пощастило, що це був невеликий сніговий зсув і їх швидко відкопали товариші. Проте у серйозніших обставинах без спеціальних біперів, які дозволяють швидко встановити місцеперебування людини під лавиною, зондів, снігоступів і сніголавинних лопаток врятувати потерпілого стає набагато складніше, а часом і неможливо, враховуючи ще і те, що кожна хвилина при цьому вирішальна".

Рятувальники у вільний час відпрацьовують тактико-спеціальні навчання з наземного пошуку, порятунку на місцевості зі складним рельєфом, скелелазіння з постановкою станції і тренування підйому постраждалого на гору у випадку, коли неможливо скористатися рятувальними саньми. Наприклад, на телефон надходить сигнал про по допомогу. Оцінюючи ситуацію, рятувальники оперативно готуються до конкретного виду робіт, беруть аптечку, грілку на тіло для постраждалого, термозахист, зокрема, «космічну» ковдру для зменшення тепловтрат і спеціальні сани. Вони мають чіткий і відпрацьований алгоритм, як діяти за конкретних умов. Поза чергуваннями хлопці постійно зайняті навчаннями, регулярно їздять на спільні стажування гірських рятувальників та обмін досвідом як в Україні, так і за кордоном. Нещодавно повернулися з навчань на Мармаросах з надання долікарської першої допомоги при кровотечах, переломах, зупинці серця — з використанням спеціального обладнання для перевезення потерпілих. А ще гірським рятувальникам важливо підтримувати хорошу фізичну форму. Тому вони мають звичку за хорошої погоди робити трейли Чорногірським хребтом. Це такий собі "аналог" ранкової пробіжки, тільки в умовах високогір’я, каже Олег Григор'єв.

Василь Фіцак розповів про основні причини, чому туристи потрапляють у ситуації, що загрожують їхньому життю:

"Туристи часто переоцінюють свої фізичні можливості, недооцінюють небезпеку, а їхнє спорядження й одяг нерідко не відповідають сезонності. Вони наражають себе на небезпеку ще і тим, що, скорочуючи маршрути, спускаються траверсом з хребта: так можна спровокувати лавину. Але багато залежить від керівника групи: він мусить зареєструватися, повідомити рятувальників про маршрут, проконтролювати індивідуальне і колективне спорядження групи. Часто можна побачити, що туристи піднімаються, не маючи навіть спеціального туристичного взуття, не кажучи вже про інше. Було і таке, що бачили туристів у взутті, перемотаному скотчем. Зате керівник — укомплектований. Керівники повинні ділитися досвідом з тими, кого вони знайомлять з горами і за кого відповідають".

Він також згадав про випадок, коли двоє хлопців з Ужгорода навіть не мали в поході з собою сірників, щоб розпалити взимку багаття і зігрітися після двох холодних ночівель у горах. Погода погіршилася, і вони загубилися — без наметів, спорядження та відповідного одягу. На жаль, цей випадок був трагічним.

Йдучи в гори, радить гірський рятувальник Василь Фіцак, потрібно мати при собі тривожну сумочку. Там має бути ліхтарик, навігатор, кілька запасних батарейок для них, компас, сухий спирт або свічка, сірники чи запальничка, кілька батончиків. Ця тривожна сумочка майже нічого не важить, але може врятувати життя.

Найцікавіше було спостерігати за хлопцями вечорами, біля вогню в каміні, каже Олег:

"Коли Василь заходив до кімнати знадвору, сідав біля каміна, і жар починав огортати його руки. Він казав, що від тепла вогню відчуває пощипування на кінчиках пальців, це після обмороження під час минулорічних рятувальних робіт. Після того випадку щонайменший холод відкликається у пальцях болем".

Вечорами за вікном обсерваторії не стихав вітер. Його чути навіть через пластикові вікна, особливо вночі. Температура тут може опускатися до 30 градусів морозу, а швидкість вітру — досягати 30 метрів на секунду (на низині це прирівнюється до урагану, який зносить дахи будівель і викорчовує дерева). Вечорами Василь розказував історії порятунку, деякі з них забути неможливо.

"Коли рятувальник намагається врятувати іншу людину, він має знати свою межу і розуміти, коли може не повернутися. Й буває так, що іноді за цю межу доводиться заступати, коли на карту поставлене людське життя. В альпінізмі є таке поняття як червона лінія — лінія неповернення. Рятувальники для себе її відчувають інтуїтивно. Торік стався фатальний випадок, коли замерзло двоє туристів. Під час сходження почалася снігова буря, вітер збивав з ніг. Нам довелося рятувати групу туристів за кількасот метрів від посту. Останні метри просто доповзали. При тих умовах більше години залишатися на сильному вітрі та при поганій видимості — без перебільшення смертельно. Руки швидко замерзають навіть у рукавицях, нема чим дихати, а ще і тягнеш потерпілого. Тоді ми й самі дістали обмороження відкритих ділянок", — розповів Василь.

Олег Григор'єв зазначає, що зустріч із рятувальниками із Білого Слона назавжди залишиться у його серці:

"Оці кілька днів, проведені з ними на найвищому гірсько-рятувальному посту країни ще раз утвердили мене в думці, що гори — це філософія сильних духом. Вони такі ж непередбачувані, як і море. Гори вимагають пильності та серйозного до себе ставлення. Легковажності вони не прощають".