Ігор Голинський наголошує, що важливою у лікуванні важких хворих є сучасна вентиляція легень Коронавірус COVID-19 і реалії української медицини: роздуми анестезіолога
Ігор Голинський порівняв китайський коронавірус 2019-nCoV із каліфорнійським грипом, який поширювався у 2009 році, пише Цензор.НЕТ.
"Теперішній, китайський, як і той, каліфорнійський, напевно, не є небезпечними для більшості потенційних хворих, які легше-важче, швидше-пізніше гарантовано одужають. Але у незначної частини хворих, поки що точно невідомо у якої, він може мати важкий перебіг, ускладнившись тяжкою пневмонією, а далі по низхідній — ускладненням тяжкої пневмонії ARDS, що означає "шокова легеня’" і відоме за різними назвами світові вже близько 60 років, з наступним розвитком поліорганної недостатності та фінальним акордом у вигляді септичного шоку", — зазначив анестезіолог.
Він наголосив, що кардинальним завданням держави є локалізація і нейтралізація збудника, бо чим менше людей захворіє, тим менше буде важких форм захворювання, тим менша буде летальність.
Якщо ж локалізувати коронавірус не вдасться, то частина хворих nCoV з числа важких дійдуть до критичної межі, коли їхнє життя повисне на волосинці, і врятувати їх в цій ситуації повинні би були добре організовані, правильно укомплектовані модерним обладнанням та досвідченими кадрами українські відділення анестезіології та інтенсивної терапії, більше відомі громадянам під назвою "реанімації".
"Приблизно так собі ми і думали тоді, ще в 2009 році. Але через крайню важкість загального стану хворі дуже швидко переводилися з самостійного маскового дихання киснем на штучне апаратне кисневе дихання і через пів доби, добу, дві, три — помирали. Кожен з них лікувався згідно з протоколом, який був розроблений найкращими українськими спеціалістами, а тогочасний уряд забезпечив безоплатно, щоденно, в повному обсязі необхідні ліки для всіх реанімаційних хворих, добова вартість яких відповідала приблизно місячній заробітній платі лікаря. Однак, попри це фінальні результати були сумними: коли у США відсоток померлих реанімаційних хворих становив — 17%, у Мексиці — 50%, то у нас — померли майже всі. Точні дані широкому загалу лікарів невідомі і сьогодні", — згадує Ігор Голинський.
За словами реаніматолога, досвід лікування критично важких хворих на каліфорнійський грип показав, що одні лише медикаменти не можуть дати позитивного результату. Більш важливою повинна бути сучасна, модерна вентиляція легень, а не застаріла, допотопна, яку лікарі були змушені були проводити.
"У розумінні пересічних громадян, влади та керівників різних медичних установ та закладів для успішного лікування критично важкого реанімаційного хворого, наприклад хворого на коронавірус, досить підключити до дихального апарату та дати побільше кисню і бажано свіжішого, та ще й ліків і все буде добре. А, на жаль, не буде. Причина проста: щоб правильно підібрати параметри вентиляції легень конкретного пацієнта з тяжким, смертельно небезпечним пошкодженням легень, потрібний не анестезіолог, не багато кисню, а лікар зовсім іншої спеціальності, який у світі називається "респіраторний терапевт". Річ не тільки в натисканні правильних комбінацій кнопок на апараті, а в підборі на основі перманентних артеріальних газових аналізів крові такої дихальної суміші, такого тиску на легеневі поля з відповідною за потреби експозицією в різних фазах дихального циклу, щоб, не завдавши шкоди легеням, добитися потрапляння максимально можливої кількості кисню в кров і тим збільшити шанси на виживання. Підбір параметрів вентиляції для одного пацієнта може тривати навіть годинами і в кінці-кінців бути безуспішним, а деколи навіть і небезпечним для пацієнта. Це повинні робити спеціалісти, яких в Україні нема, не було і в світлі медичної реформи, на жаль, навіть не передбачаються. В Канаді мені довелося спостерігати за роботою респіраторних терапевтів ще 25 років назад. Стає цікаво, а чому у нас їх нема і тепер?", — наголошує Ігор Голинський.
Однак мати лише підготовленого спеціаліста мало, це навіть не пів справи, вважає лікар. Треба ще мати сучасний газовий аналізатор крові, який, визначаючи концентрації кисню та інших компонентів крові далеко краще, ніж навіть десять академіків оцінює, веде, контролює та дає можливість за потреби негайно скоригувати параметри вентиляції. Без корекції газового складу крові (коли нема газоаналізатора), перебуваючи на апаратному диханні, хворий у стані критично підвищеної через тяжку дихальну недостатність кислотності всіх органів та систем стає просто повністю нечутливим до будь-якого лікування. І якщо хворого не вдається вивести з цього катастрофічного стану, то години його стають поліченими незалежно від того, хто б не лікував, де б не лікував і чим би не лікував. Анестезіолог пригадує, що в рік каліфорнійського грипу на всю Івано-Франківську область не було жодного газоаналізатора, хоча ті лікарні, які б проявляли зацікавленість без особливих проблем ще на початку 80-х років минулого століття могли б їх придбати. Але ті, від кого це залежало в ті часи, зовсім не розуміли, що це і для чого це.
Крім газоаналізаторів та відповідних фахівців потрібні ще й особливого типу дихальні апарати, які, крім замісної дихальної функції, повинні мати ще й елементи лікувальної функції. Україна таких виробляти не може, а ті, що придбані за кордоном, становлять незначну квоту, можливо, достатню для рутинної щоденної роботи, але їх явно недостатньо для лікування nCoV при масовому, як у 2009 році поступленні хворих.
Виокремив Ігор Голинський також ще одну проблему, що виникне в реанімації за можливого масового поступлення пацієнтів:
"Коли наша реанімаційна медична сестра виконувала призначення лікаря, надаючи допомогу 3-4-5-м важким хворим, як було в 2009 році, то в розвинутих країнах цю ж роботу виконували відповідно 3-4-5 сестер. А якщо це будуть дуже важкі хворі, то в цих країнах може бути виділено навіть 2 сестри на одного хворого. Не цілком етичне питання: чи зможе наша одна реанімаційна сестра, навіть найкраща, за зарплату в 100 разів меншу, як у сестри США (дані достовірні) якісно виконати ту роботу, яку у США виконують 5 сестер? І ще одне питання не дуже до теми, але дуже наболіле: ризикуючи своїм здоров’ям та навіть життям, як у 2009 році, вона буде виконувати свою тяжку, небезпечну, напружену, брудну, абсолютно невдячну, але роботу чи буде, як тепер це модно говорити, "надавати послуги"? Якщо суспільство і надалі буде розглядати роботу сестер та інших медпрацівників, як "послуги" — щось таке непомітне, маленьке, дрібненьке, простеньке, дешевеньке, то й результат буде простенький, дешевенький та маленький, як у 2009 році".
Лікар-анестезіолог зауважує, що за залишкового принципу фінансування нашої медицини в 3-4% від ВВП (а було і менше), а не 7% ВВП, як у Словаччині, яка не є найбагатшою країною Європи і лікарі якої навіть цифру 7% вважають нижче людської гідності, розраховувати на пристойний рівень виживання критично важких реанімаційних хворих, заражених коронавірусом 2019- nCoV може хіба що нестримний оптиміст. Але і в цій ситуації можна ще дещо догнати. Було б бажання, кошти, а також, щоб політики не вплутувалися в справи, в яких нічогісінько не розуміють, а краще б припильнували, щоб лютневий 2020 р. наказ МОЗ №552, який по ключових позиціях просто переписаний із січневих рекомендацій ВОЗ, мав своє фінансове наповнення та був припасований до українських реалій, а не, як по деяких пунктах, повівав нам про якісь фантасмографії, не маючи нічого спільного з українською реальністю.
"Якось не дуже хочеться, як у 2009 році, з однією виділеною на три дні маскою (а про респіратори тоді ніхто і не заїкався, мабуть, забули, чи не знали, чи, може, їх не особливо хвилювало?), без всяких окулярів (потрібні були не будь-які, а спеціальні, які щільно прилягають до обличчя), без щитка на обличчі, без одноразових подовжених халатів, без персональних на кожного хворого рукавиць, без 12-разової за 1 год. зміни повітря в палатах виконувати свій обов’язок. Але доведеться. Напевно. Не дай Боже", — підсумував лікар.