Календар має на меті зафіксувати ті куточки Калуша, які стали символом пам’ятних подій місцевої історії і які з різних причин зазнають незворотних змін і відходять у небуття.
Кожне таке місце пов’язане з особистою історією учасниць проекту — жінок, які пережили репресії тоталітарних режимів.
У проекті поділитися своїми спогадами, пов’язаними із історичними подіями минулого, а саме національно-визвольної боротьби українського народу у складі УПА, ІІ Світовою війною та післявоєнним часом. Учасницями стали відомі калушанки: колишній директор музею-садиби Івана Франка Лідія Іваницька, Марія Чіх, Анастасія Фікерт, Катерина Парцей, Ольга Лавринець, Віра Пілянська, Оксана Франко, Лідія Булавчук, Анна Боцян, Катерина Мазуркевич.
Ірина Соломут, 79 років, родом із села Різдвяне, тепер це Галицький район. Більше тридцяти років пропрацювала лаборантом у лабораторіях різних заводів тодішнього виробництва “Хлорвініл”. Розповідає, що добре училася у школі, однак професійного фаху у вищому навчальному закладі так і не змогла отримати.
— Коли мені було 13 років, я залишилася сама на себе, — пригадує пані Ірина. — Тому не було, коли вчитися. Маму із татом вислали до Сибіру. Йому дали 25 років у таборах Мордовії, маму ж відправили зі мною на спец поселення. Я втекла… Потрапила до Калуша зі своєю сестрою. Пішла на роботу. Зустрівся добрий чоловік. Я стала працювати у бригаді технічної розвідки. Ця бригада ходила із інструментами, вивчала ґрунти. Фотографували. Я стала працювати у лабораторії. Проявляла плівки.
— У Калуші познайомилася зі своїм чоловіком, — веде далі пані Ірина. — Він родом із Сівки Войнилівської. Тут у нього була родина. Зустрілися у Калуші. Одружилися і відтоді живемо разом. У село Різдвяне їжджу рідко. Родини там майже не залишилося. Та й село змінилося до невпізнанності. А колись чоловікові казали: «Що, твоя жінка із Різдвяного? То вона пані!». То було культурне село, де жили освічені люди. А тепер його мало розбудовують.
Катерина Парцей, головний фізіотерапевт Калуського району
Анастасія Фікерт, поетеса, учасник Товариства політичних в”язнів і репресованих
Віра Пілянська, працівник рентгенологічного відділу
Марія Чіх, вчитель
Лідія Булавчук, головний лікар тубдиспансеру
Ольга Лавринець
Оксана Франко, професор Львівського національного університету
Нині усі учасниці проекту—жінки поважного віку, більшість із яких перебувають на заслуженому відпочинку.
Про участь у проекті «Місце пам’яті» розповіла голова Калуської філії Союзу українок Любов Липовська. Вона — одночасно керівник проекту «Місце пам’яті». Адже саме досвід союзянок, які під час роботи проекту активно спілкуються і співпрацюють з молоддю, став головним пунктом зацікавлення для учасників програми.
— Цілу хвилю спогадів викликала дата 22 червня. Спогади різні – хтось мав тоді 6 років, хтось — 11, комусь страшенно подобалися літачки – як іграшкові. Хтось з острахом розглядав зброю, добуту старшими братами під час військових дій, — пригадує вона.
За словами Любові Липовської, учасниці проекту згадували дитяче сприйняття каральних акцій, особливо показових, голод в неврожайний рік, сімейні проблеми в родинах, де були дорослі чоловіки.
— Зокрема, хвилювало жінок, хто в яку армію потрапить, — пише Любов Липовська на сторінках інтернет-видання «Райтштоки». — Хто, врешті, є ворогом у цій ситуації, і, головне, як вижити? Бо жити все ж хотілося.
Більше того, союзянки старшого покоління згадали давні часи, коли Союз українок був найбільш ліберальною українською громадською організацією і викликав невдоволення інших організацій, більш консервативних, які позиціонували СУ як феміністок, —Калуської філії Союзу українок Люба Липовська.
Проблеми виховання, для вирішення яких була створена програма, пройшли випробування на «полігоні» проекту «Місце пам’яті». Молоді волонтери спілкувалися із своїми власними дідусем чи бабусею.
— Багато молоді в Україні проживають у родинах, де хтось один, або обоє батьків перебувають на заробітках, а дітьми піклується дідусь чи бабуся. Таких родин у місті Калуші – близько 24% від загального числа всіх сімей, — пише Любов Липовська.
На титульній сторінці календаря — міська ратуша, яка згоріла у липні 2013 року за нез’ясованих обставин.
