Студенти несли світлини героїв "Небесної сотні". Фото Марти Галкіної Цими дням ивиповнюється сорок днів, які на Майдані загинули бійці Небесної сотні. Тисячі калушан попрощалися із героями вчора, пройшовши жалобною ходою вулицями міста від площі біля пам’ятника Роману Шухевичу до будинку на проспекті Лесі Українки, де жив загиблий боєць “Небесної” сотні Ігор Дмитрів.
На початку колони їхали машини учасників Автомайдану. Першими йшли бійці Міської варти. Колону сформували учні та учениці загальноосвітніх шкіл міста. Дівчата тримали у руках фотографії бійців Небесної сотні.
У сквері біля каплички навпроти технікуму колона зробила коротку зупинку. Отець Михаїл Бігун прочитав молитву «Отче наш» та «Богородице Діво». Люди запалили лампадки, які принесли із собою, пом’янувши загиблих.
Далі колона вирушила проспектом Богдана Хмельницького. Дорогою до колони приєднувалися люди цілими компаніями, калушани із сім’ями та дітьми.
— Невже це стільки людей загинуло? — дівчинка 12 років відділяється від групи подруг, підходить до колони. Чути, як вона говорить: «Це Янукович винен». Їй відповідають «Ні, не тільки. Потрібно, щоб люди не вибирали таких, які він». Школярка повертається до своїх подруг.
Депутат Калуської міської ради Олег Нижник — між рядами учнів віддає розпорядження. Колона підходить до ПК «Юність». Там вчора відбувся вечір-реквієм «Небесну сотню вже зустріли небеса».
Рідний брат загиблого калушанина Ігоря Дмитріва Микола Дмитрів розповів про свого брата, про його мету та громадянську позицію:
— Він був людиною, яка вміла привернути до себе увагу. Людиною, яка могла переконати. Переконати не силою, а ідеєєю. Міг доказати, що іменно так буде правильно. Я ні разу не чув, щоб він жалівся. І якщо у нього щось не получалося, то він уже так мучив, але свого все таки — добивався. Він не був диванним патріотом. Був людиною слова. Говорив мало. Але якщо вже говорив, то робив. Я дивлюся — стільки людей. Те, що відбувалося у 2005 році, тоді дуже швидко прийшло розчарування. Я би дуже хотів, щоб ця кров невинних людей, які були без зброї, бо у них були тільки шоломи, і все одно йшли на озброєних людей із автоматами, бо знали, що інакше ми не доб’ємося того,що хотілося мати. Дякую його товаришам — Володі, Олегу, Кості, Андрію, які підтримували його і дуже допомагали. Це справжні друзі. Слава Україні.
Участь в урочистостях взяли художні колективи міста.
