| Фото: visti-kalush.com.ua Мова йде про голову районної ради Василя Дзундзу та добровольця, сержанта взводу забезпечення 128-ої гірсько-піхотної бригади, що дислокується в Дебальцеве, уродженця Негівець Юрія Івановича Равликовського (позивний “Невмирущий”).
Своїх благодійників Юрій Іванович знає поіменно і в цю 10-денну відпустку хоче кожного знайти, щоб подякувати, пишуть ”Вісті Калущини”.
“З Василем Степановичем нас познайомив бронежилет, точніше його відсутність, — розповідає чоловік. — Ще як я був в Ужгороді, чую, передали з Калуського району засоби захисту, а мені не попало, йду питати. Виявилося: бронежилет отримав солдат з Калуша, який мені в сини годиться, тому забирати не насмілився, тим паче, що йшов воювати для того, щоб не призивали молодих і недосвідчених. Таких, як він, я, 52-річний, можу замінити аж 8. Бронежилет — не отримав, зате отримав телефонний номер голови Калуської районної ради. А вже пізніше завдяки йому і бронежилет. От так ми від серпня і зідзвонювалися”.
У минулому п.Юрій — моряк. Добровольцем пішов 31 липня, потім — місяць навчання на Ужгородському полігоні, далі — Полтава, а уже з 2 вересня — Дебальцеве:
“Нас відправляли по черзі: розвідників, мінерів, медиків, бо робили укомплектовану бригаду. Я — один з перших, хто пішов у відпустку. Найбільше, — говорить військовий, — хотілось побачити онучку, якій 2,5 роки і котра після смерті батька тягнеться до дідуся; мою стареньку матусю і, звичайно, дружину, і всіх рідних і друзів...”
Далі колишній майстер Калуського училища №6 розповідає про своїх учнів, котрих зустрів на передовій, а також про теперішніх підопічних:
“Мені їх всіх шкода, вони для мене, як діти. До прикладу, “прибився” Юра — київський третьокурсник, батьки якого думають, що він на полігоні в Ужгороді. Стараюся сигарети та солодощі йому “підкидати”, — сміється вояк.
Наступна історія навертає його на великий сум:
“У житті доводилося зазнавати неодноразово втрат: смерть сина, батька… Тепер, коли їхав додому, ще раз переніс цей біль втрати. Ми пліч-о-пліч майже від початку йшли з молодим (27 років) старшим лейтенантом. Він мене навіть проводжав у відпустку, а у вечері, вже їдучи в поїзді, я дізнався, що хлопець загинув… Щодо себе, то неодноразово доводилось дивитися смерті у вічі. Найбільше запам’ятався випадок, коли на відстані 100 метрів зірвався снаряд. На війні, коли б’ють “Гради”, не діє теорія про виміри і про те, що за 7 секунд треба сховатися, адже коли ти їдеш в машині і тебе взяли на приціл, тут уже мало шансів… Кожен з нас, щоб не потрапити в полон, має при собі гранату”.
Юрій Іванович каже, що він на Сході, як це недивно звучить, непогано влаштувався: бетонований бліндаж на місці колишньої ферми, змайстрував цегляні печі. А як повернеться, повинен закінчити душ та провести електрику, щоб Новий рік при світлі зустріти.
Назад “Невмирущий” не може не повернутися, бо немає, як каже, морального права, адже потрібно помінятися на свята з молодими хлопцями і татусями.
“Ми там потрібні і місцевому населенню, яке сподівається на наш захист, — розповідає п. Юрій. — Ми окопуємось — думаю, буде кордон. Стоятимемо до останнього, бо є заради кого”. “Невмирущий” розповідає, що війна часто сниться, неодноразово доводилося воювати й уві сні, тому без зброї почуває себе незахищеним.
Голова ради Василь Дзундза розповів, що Івано-Франківська область взяла шефство над 128-ою бригадою: відправили 15 генераторів, готують вагон із дровами. Активно долучається і Калуська районна рада. Нещодавно відправили лісоматеріали на бліндажі, буржуйки, продукти харчування. Планують і на наступний тиждень зібрати гуманітарну допомогу.
“Я не можу на це все дивитися, — не стримуючи емоцій каже Василь Степанович. — Районна рада 80% своєї роботи спрямовує на перемогу: 600 тисяч гривень витратили з бюджету плюс пожертви людей; ТзОВ “Даноша” півмільйона виділила на лікування поранених бійців, мешканців області”.
На завершення Юрій Равликовський переконує, що перемоги український народ дочекається, а своєму другу в тилу обіцяє передати державний прапор, пройнятий тамтешнім духом.