Андрій Свирид тримає переможну планку і твердить: хотілося б стати чемпіоном, якщо не олімпійським, то хоча б світу | Фо На міжнародних змаганнях Андрієві уже вдалося побувати. У 2012-ому році він був десятим на чемпіонаті світу серед кадетів в Азербайджані, а у 2013-ому він показав п’ятий результат на чемпіонаті світу уже серед юніорів у Болгарії. На міжнародному турнірі на призи триразового олімпійського чемпіона Олександра Медведя у Мінську, який проводився на початку березня цього року, Андрій також посів п’яте місце.
До фіналу чемпіонату Європи Андрій Свирид дійшов упевнено, без особливих труднощів розібравшись зі своїми суперниками. Спочатку він здолав поляка Томаса Огоновського, а згодом і представника Молдови Міхая Есану. Обидві сутички завершились з рахунком 10:0. У півфіналі на двобій із Андрієм вийшов грузин Георгій Шаматава, у якого калушанин вирвав чисту перемогу вже на другій хвилині зустрічі. А от у боротьбі за «золото» чемпіонату Андрій Свирид поступився більш титулованому спортсмену із Вірменії Володимиру Франгуляну з рахунком 8:3.
Окрім Андрія, срібним призером на цьому чемпіонаті став ще один виходець із Прикарпаття Іван Кусяк, який виступив у категорії до 70 кг. Інші члени збірної команди України до п’єдесталу пошани не дійшли.
Повернувшись додому, Андрій Свирид разом із своїм наставником, тренером-викладачем з вільної боротьби Миколою Пукішем та начальником управління в справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Калуської міської ради Михайлом Климом дали прес-конференцію для ЗМІ. Срібний призер чемпіонату Європи пригадав, коли вперше ступив на борцівський килим. У 2004-ому році у Мостищенській школі уроки фізкультури вів Микола Пукіш. Саме він і запропонував тоді ще другокласнику Андрієві та його однокласникам зайнятися вільною боротьбою у ДЮСШ «Сокіл». У секцію записалися усі, проте вірним цьому виду спорту залишився лише Андрій Свирид. Постійна робота над собою і дотримання усіх настанов тренера виховала у ньому чудові морально-вольові якості і відкрила перспективи подальшого удосконалення борцівських навичок. Андрій після закінчення школи вступив до училища фізичної культури і спорту у місті Броварах Київської області. І знову ж таки, за порадою свого тренера Миколи Пухкіша. У Броварах для молодого спортсмена відкрилася можливість боротися із рівними собі у своїй ваговій категорії. А відтак перспективного борця побачили тренери збірної України.
— Срібна медаль на чемпіонаті Європи, — каже Андрій Свирид, — це висока нагорода. Але я не вважаю це моєю перемогою — я мушу стати чемпіоном. Після закінчення училища обов’язково продовжу навчання у фізкультурному виші. Я хочу стати тренером, як і мій учитель — Микола Пукіш. Але перед цим хотілося б стати чемпіоном, якщо не олімпійським, то хоча б світу. Але для цього потрібно працювати і ще раз працювати.
Андрій Свирид зізнався, що перед участю у чемпіонаті Європи у своїй коронній ваговій категорії до 61 кг йому довелося за тиждень скинути зайвих 7 кілограмів ваги.
— Ще рік-два щоденних тренувань і відповідного режиму життя, — підсумував зустріч Микола Пукіш, — і Андрія можна спокійно випускати на олімпійський килим.
