Юрій Іздрик: Хочете побачити, як сіль землі перетворюється в ніщо? | Фото: Їздець/Facebook “Он світяться пекельним вогнем вікна цеху, де колись випарювали сіль – зараз там горять електричним жаром печі і випікається хліб. Ну, просто тобі кооператив гномів, які поселелися не надто глибоко, і підхалтурюють на поверхні в харчовій промисловості. Жартую, жартую, звісно. Це також – місцевий, ідіоматичний гумор, боюся, не зумію перекласти його разом із контекстом, а гумор без контексту звучить зазвичай трагічно. Трагічно майже так, як оце звалище, що горить, випускаючи хмари важких промислових димів та відкидаючи інфернальні відблиски на окрему цегляну стіну – єдину, що вціліла з будівлі комбінату.
Стіна похилена і це якимось чином впливає на орієнтацію горизонту – він не наважується складати стіні опозицію артикульованої горизонталлю і піднімається, вигинаючись немов вудочка, на яку клюнула дурна і жирна золота риба.
А от і бочки, в яких тримали соляну ропу — вони вгрузли в землю майже по груди, і обладнаний ними майданчик зараз нагадує макет аквапарку для арабського шейха.
А ось і вхід у бомбосховище, колишній вхід у колишнє бомбосховище, звісно. Часів істерії холодних війн. Зараз ми називаємо його порталом. Адже це – двері в Калуш, якого ще нема, тунель до якого лиш пробивають невтомні солекопи. Хочете переміститися в часі? Хочете глянути, як майбутнє на ваших очах утворюється із поточної миті? Хочете знати, чому ми взагалі не помремо, а якщо і помремо, то не просто так? Хочете почути, як скрегоче, пробуксовуючи колесо сансари? Хочете побачити, як сіль землі перетворюється в ніщо?..”