Війна у хату Зваричів прийшла 10 березня 2015 року. Саме тоді син Руслан, отримавши повістку, прийняв мужнє рішення — “йти воювати”, повідомляють “Вікна” з посиланням на ”Вісті Калущини”.
Матір Руслана, котрій виповнилося 64 роки, каже, без сина вдома доводилося важко. Руслан і маму підбадьорював, і по господарству порався, навіть у хаті наводив лад.
Спершу 43-річний Руслан Зварич перебував на навчанні у одній із військових частин, відтак — у зоні проведення АТО. Щоправда, де саме, матір не знає, бо зв’язок із сином обірвався, коли той їхав на фронт.
— Востаннє зателефонував мені з потяга, сказав, що їде на війну, попросив пробачення, якщо мене чимось образив, — розповідає матір військового Галина Зварич. — Далі зв’язок із сином пропав. Після двох тижжнів я пішла у військкомат. Там пообіцяли його розшукувати. Минув ще тиждень, а у нас не було жодної звістки. Далі я звернулася до волонтерів Калуської філії “Союзу українок”, поговорила з хлопцями, котрі їздять на Схід, описала свого сина. Найстрашніше, коли вони запитали, які в нього особливі прикмети, за якими його можна упізнати. Після тих слів всіляке передумала...
21 травня, на свято Вознесіння, до хати Зваричів нарешті прийшла звістка — Руслан живий. Правда, після важкого поранення. Тому — у нейрохірургічному відділі Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.Мечникова. Відтак чоловіка з допомогою депутата облради Івана Даніва та районної влади доставили з Дніпропетровська до львівського військового госпіталю, де він перебуває і досі. У Руслана — важкі травми після поранення.
— Син спочатку був у лікарні Сєвєродонецька, відтак у лікарні Дніпропетровська. Зараз у львівському госпіталі, — розповідає матір Руслана. — Але стан його дуже важкий. У нього поранення у голову, лікарі кажуть, доведеться вкладати пластину розміром 15 на 15 см. Лівий бік майже повністю знерухомлений: ні рука, ні нога майже не дієздатні. Син майже не говорить, а ще — нікого не впізнає. Запитує, де батько, а він помер вже 7 років тому. Або, коли йому виходити на роботу в “пожежну”, де він колись працював…
На реабілітацію Руслана потрібні чималі кошти. Досі, окрім вже згаданої допомоги під час перевезення сина до Львова, допоміг лише священик о. Ігор Кучера, котрий віддав на лікування Руслана місячні пожертви, та старша сестриця церкви Анастасія Перегінець. Мати Руслана дуже скромна, каже, не хоче “жебрати”, бо всім зараз нелегко, але й взяти гроші на лікування Руслана сім’ї нема звідки. Микола, у якого троє діточок, зараз перебуває біля Руслана, матір — пенсіонерка. Тож усі, хто може, допоможімо пораненому бійцю!”
Картковий рахунок для допомоги пораненому Руслану Зваричу:
5168755503157543 (на прізвище Зварич Галина Іванівна (матір Руслана).