Отець Володимир Олійник готовий знову вирушити на Схід | Фото: http://visti-kalush.com.ua/
Цьогоріч минуло 25 років з початку священичої дороги о. Володимира: священичі свячення він отримав у 1990 році з рук владики Софрона Дмитерка, повідомляють ”Вікна” з посиланням на ”Вісті Калущини”.
“У 1995 році, — пригадує, — я вперше поїхав військовим капеланом у військову частину у м. Очаків, щоб освятити її, — разом із представниками району, яких моряки з підшефної частини запросили в гості”
І ось, через 19 років отець Володимир — знову в лавах капеланів.
“Знаєте, у 90-х, коли ми відроджували могили Січових Стрільців, я думав: всі кажуть: вони — герої. А якими вони були? І мені пощастило побачити справжніх героїв сьогодення — під Луганськом та Донецьком. Я бачив справжніх патріотів України, які готові віддати за свою державу життя. Це водночас і сильні та відважні мужчини, і прості, щирі люди, які також є вразливими, які також мають душі, тож потребують духовного наставника”, — каже священик.
“Вперше на буремний Схід він поїхав у травні 2014 року — капеланом-добровольцем у третьому окремому мінопіхотному батальйоні 24-ї окремої механізованої бригади Зізнається: було страшно, особливо на початку подорожі.
“А коли потрапив до частини, побачив вояків, котрі чекали на мене, відчув себе немов удома”, — пригадує отець.
“Їдучи на Схід вдруге, я вже не боявся. До речі, цього разу я їхав уже офіційно — як капелан, зареєстрований у Генеральному штабі України. Відповідно до спільного розпорядження Міністерства оборони України та Департаменту капеланства УГКЦ, у зоні проведення бойових дій капелан повинен працювати не менше місяця-півтора. Планується, що згодом при кожному батальйоні введуть посаду військового капелана. Для цього семінаристів спеціально навчатимуть духовної та військової науки, — розповів Володимир Олійник. — Вважаю, що це правильно: аби кожен батальйон мав свого священика. Капелан у війську замінює солдатам і матір, і батька, і брата, і сина. Хлопці під час бою, опісля дуже потребують духовної розради. Зрозумійте, навіть досвідченим бійцям, яким доводиться вбивати, в яких гинуть побратими, важко не втратити самовладання і силу духу. Солдати повинні відчувати, що з ними — Бог, а поруч — слуга Господній — священик. Солдати мають мати людину, з якою можна поговорити, яка змолить за тебе молитву, благословить, яка допоможе повернути переконання, що вони рухаються у правильному напрямку, що вони роблять праве діло”.
До речі, капелан не має права брати до рук автомата. Його зброя — це тільки хрест і слово Боже. Як зазначає священик, найнебезпечніше — це їздити від блокпосту до блокпосту, адже тоді капелан — чудова мішень для ворожого снайпера. Тож, як наголошує священик, буде правильно, коли капелан буде при кожному батальйоні.
Зі сходу священик із Калущини привіз маленьку часточку хреста. Він пригадав, як торік у вересні поблизу села Перемога Новоайдарівського району загинуло майже 80 осіб — наших бійців, мирного населення. Все було спалене. Все. Залишився тільки великий світлий хрест.
“Хіба ж це не диво Боже? Господь посилає нам знамення, що Він — з нами, і ми обов’язково переможемо!” — акцентує священик, який знову збирається на Схід.
