У національно-визвольній боротьбі народних мас Галичини велику роль відіграло повстання на Калущині восени 1648 року. Воно стало дуже відомим, його події були відбиті в багатьох документах, інформують ”Вікна”.
Повстання на Калущині розпочалося у вересні 1648 року і тривало протягом жовтня, листопада і грудня. Воно охопило майже всі села Калуського староства. Найактивніше відгукнулись мешканці Грабівки, Сівки, Мостиськ, Пійла, Каменя, Кадовбної, Перелог, Довгого, Ясеня, Небилова, Лжаного, Угринова, Копанки, Підмихайля, Добровлян, Вістової. Поступово у народний рух включалися громади з багатьох сіл Долинщини.
Священик Іван Грабівський сам був головним керівником повстання на Калущині, про що свідчать очевидці. Шляхта у своїм скаргах писала, що Іван Грабівський був “першим визначним і найбільшим провідником у загонах повсталих”. В іншому місці про нього говориться як про “першого серед всіх повсталих автора і рушителя”.
Завдяки наполегливій і активній діяльності ватажка Івана Грабівського та його соратників протягом короткого періоду була організована повстанська армія. За вірогідними даними, вона налічувала спочатку три, а потім чотири і “більше” тисяч учасників. За підрахунками, зробленими на основі шляхетських скарг, у період найактивнішого піднесення повстання, у жовтні й листопаді 1648 р., число повстанців досягло 5000 осіб.
Основну їх масу, близько 85 відсотків, становили селяни. В реєстрах збитків, які потім складала шляхта перед урядом, вони перелічуються поіменно. Характерно, що в повстанні селяни брали участь громадами, цілими сім’ями, батьки з синами й братами, зятями. 15 відсотків повстанців становили міщани Калуша й Долини, 10 відсотків – православні священики.
Повсталі, скинувши старий католицький міський уряд, встановили свій, український, і зробили Калуш опорним центром своєї діяльності, столицею. У місті проводилися наради, йшла підготовка до подальших походів.
Очистивши від шляхти майже всю Калущину, повстанці під проводом Івана Грабівського перейшли в Долинське староство. Це викликало тривогу серед панівного класу Долини. Старостинський і міський уряди, пани-католики почали готувати місто до оборони, посилили репресії проти українського населення. Однак, повсталі калушани спільно із козацьким загоном підійшли до Долини, де на них уже чекали українські міщани. Вони урочисто зустріли козаків та своїх сусідів – побратимів по боротьбі. Долинський православний священик “вийшов із своїми парафіянами зустрічати козаків”. У четвер, 8 жовтня, “козаки в’їхали” до Долини.
За допомогою козаків повстанці під проводом Івана Грабівського знищили майже всі шляхетські двори, замки в Калуському й Долинському староствах. Народні повстанці Калущини підтримували бойові зв’язки з повстанцями Покуття, якими керував Семен Височан. Відомо, що при оволодінні шляхетським замком у с. Студійка повсталі Калущини покликали на допомогу загони Височана, які перебували тоді під пнівською фортецею.
Без сумніву, в організації загонів повсталих Калущини й Долинщини важливу роль відіграли козаки Хмельницького, які тут перебували.
Повстання з центром у Калуші тривало до початку грудня 1648 року. Але після відступу визвольної армії Богдана Хмельницького з Галичини і Холмщини, коли з-під Замостя гетьман повернувся до Києва, шляхетська Річ Посполита почала “вогнем і мечем” утихомирювати галицьку Хмельниччину. Це був період нечуваного терору, розправи над селянами, міщанами, яких розлючені шляхетські війська масово ув’язнювали, мучили на тортурах, а потім нелюдськи страчували, вішали, стинали голови, садили на палі.
До Калущини підходили дві шляхетські хоругви на чолі з брацлавським старостою Цетнером, які за наказом шляхетського уряду мали “знести і зрівняти” опорний центр повстання – Калуш та його околиці. Лісничий Данило Маковський із загоном калуських лісничих і вцілілою шляхтою, використавши замішання серед повсталих, несподівано захопив Калуш і ув’язнив керівників повстання на чолі з Іваном Грабівським.
Особливо жоротоко розправилася шляхта “зараз по відступі козаків” над керівниками повсталих Калущини. 30 грудня 1648 року у Калуші на міську площу було зігнано велику кількість міщан і селян для показового покарання бунтівників. Кат четвертував п’ятьох провідників, а священика Івана Грабівського, хоч він був у рясі і з хрестом, посадив на палю. Отець Грабівський гідно прийняв смерть з молитвою на устах.
Минуло понад 360 років. У час, коли знову на українські землі зазіхає ворог, збереження та примноження народної пам’яті про героїчне минуле вимагає нового осмислення. Саме тому грабівчани доклали чимало зусиль, щоб 14 жовтня біля церкви у їхньому селі було урочисто відкрито пам’ятник Івану Грабівському. Ця ідея належить вихідцеві з цього села народному депутатові України V і VІ скликань Зіновію Шкутяку, який і профінансував роботи з його створення. Скульптор пам’ятника — наш земляк Лауреат Шевченківської премії Василь Вільшук.
