– Тоді це робилося дуже просто. Я був військовозобов’язаним і мав офіцерське звання після закінчення Політехнічного Інституту. Мені зателефонували з військкомату і сказати зайти, нібито потрібно уточнити дещо у документах. Взявши військовий квиток я прийшов до них, і мене вже звідти не випустили. Так як не випустили і решту. Тому, що це діялось в умовах таємниці. У такий спосіб відбувалась мобілізація. І далі все це виглядало доволі рутинно. Нас завезли у якийсь табір, у намет за колючим дротом, який був під охороною військових, очевидно з внутрішніх військ, бо були із собаками. Так ми опинилися у зоні. Мешкали у наметовому містечку поза зоною, їздили на станцію будувати саркофаг. Хоча ми не знали, що ми там будуємо, слова такого як «саркофаг» там не звучало. Ніхто його не використовував в контексті Чорнобильської станції, — розповів Юрій Іздрик в інтерв’ю ”Вежі”.
У зоні Чорнобильської катастрофи калушанин пробував три місяці:
— Ми возили пожежними машинами воду на той саркофаг, для цементу. Запомповували воду з річки, возили на станцію, заливали у бетономішалку.
У зоні ЧАЕС із засобів захисту був тільки респіратор:
– Респіратор і практично все. Коли ми йшли у заборонену зону, у самій станції переодягалися у робочий одяг, а вже повертаючись скидали це все, приймали душ і одягали чисте. Цей робочий одяг мав бути одноразовим. Спочатку так і було, а потім вже не надто на це звертали увагу. Було по-різному.
За словами Юрія Іздрика, із його взводу залишилось близько 10% людей. Той, хто вже прийшов у зону із якоюсь болячкою – відчував загострення. Якщо хтось мав проблеми із серцем, то був уже клінічним сердечником. Крім того, туди йшли люди старшого віку, які тому помирали.
— Зараз у мене впав зір до 3%, і це, виявляється, не проблема офтальмології, а проблема мозку. Лікарі кажуть, що це може бути пов’язане із Чорнобилем. Але пройшло вже багато років, хто знає звідки воно взялось, — розповів письменник.
Нині Юрій Іздрик, ліквідатор другої категорії, отримує мінімальну пенсію у сумі 1000 гривень, проте її ще і знімають:
— Я довго опирався, бо ненавиджу це, але все ж таки звернувся до суду. В результаті доводилося підіймати скандал у Калуші, щоб виграти справу. Пенсійний фонд відразу подав апеляцію до Апеляційного суду у Львові. Справа вже другий рік лежить там. Це насправді такий абсурд. Я залишаюся зареєстрованим як ліквідатор, і кожного місяця отримую на карточку допомогу на лікування у розмірі 150 грн.
Як повідомляли ”Вікна”, Юрко Іздрик досі не отримує «чорнобильську» пенсію, хоча суд у Калуші став на його бік.