За часів СРСР гарбарню було перетворено на артіль ім. Шевченка, далі — на завод комунального устаткування Відсутність збережених писемних документів за XIV ст. не дозволяє ні стверджувати, ні заперечувати існування Загір’я, інформують ”Вікна”.
У 1498, 1527, 1618, 1621 роках татари спалювали Загір’я. В описі Калуського староства за 1565 рік є запис, що «загірські селяни мали справляти гать у млині». Починаючи з цього ж року відомо і про загірську церкву та імена її священиків; з 1857 року відомо про діяльність парохіяльної школи при церкві.
У 1844 році на Міжнародній виставці промислових товарів виставлялося пиво з бровару Загір’я. У 1870 році на Загір’ї збудовано нову пивоварню (власники Мільштейн, Шпіндель і Вайсман), на якій тоді працювали біля 100 робітників, — діє й досі. У 1880 році на Загір’ї постав міський парк. У 1893 році з Хотіня через Загір’я прокладений міський водогін довжиною 2,5 км.
1 січня 1925 року Загір’я приєднане до Калуша. У 1925 році на річці Млинівка було збудовану міську електростанцію (у 1936 році налічувалося 1190 споживачів, працювала до 1956 року). У 1935 році освячено приміщення читальні “Просвіта”, закритої в 1939 році після окупації нашого краю СРСР. У 1954 році приміщення віддали спортшколі, у 1996 році — повернули більшу частину громаді під Народний дім.
За часів СРСР гарбарню було перетворено на артіль ім. Шевченка, далі — на завод комунального устаткування. Збудовано молокозавод, харчосмакову фабрику.