загрузка...


340 років тому поблизу села Довгий Войнилів польські війська зійшлися у протистоянні з турками

Дата публікації: 2016.12.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 1752

У 1676 році Калущина перебувала в епіцентрі військових подій. Поблизу сучасного села Довгий Войнилів відбувся один із історичних боїв польсько-турецької війни, у результаті якої татарам довелося відступати.

Події польсько-турецької війни 1672-1676 рр. частково висвітлювали вітчизняні й зарубіжні історики та краєзнавці Володимир Грабовецький, Валерій Степанков, Іван Тимів, Роман Цюп’як, Адріана Малик та інші, але, на жаль, події турецько-татарського походу в Галицьку землю 1676 року, а саме бої з турками поблизу села Довге (нині с. Довгий Войнилів) і селища Войнилів у вересні 1676 р. та облога польського табору під Журавним 25 вересня 14 жовтня 1676 р., чомусь не увійшли до відомого довідника Віктора Мандзяка «Битви середньовічної та ранньомодерної історії».


З огляду на недостатнє вивчення цієї проблеми у вітчизняній історичній науці старший науковий співробітник Краєзнавчого музею Калущини, історик Іван Тимів опублікував статтю про перебіг бойових дій польського війська на чолі з королем Яном Собеським із турецько-татарською навалою восени 1676 р. на теренах тодішньої Галицької землі, зокрема на Калущині.



Король Ян Собеський


Як відомо, Річ Посполита в останній чверті XVII ст. продовжувала потерпати від спустошливих турецько-татарських нападів, тривалий стан неспокою і тривоги на південному-сході держави унеможливлював активну політику. Король Ян Собеський дійшов висновку, що Польщі потрібний мир із Османською імперією, який мусить бути досягнутий ціною переможної битви над турками, котра продемонструє військову могутність польської армії. Воєнна кампанія 1675 р. такого висліду не дала. Навіть переможна битва під Львовом та героїчна оборона Теребовлі не погамували грабіжницький потяг турків і татар, які розтеклися теренами краю.


Тому Ян Собеський першочерговою вважав потребу створення потужної армії, котра може завдати поразки османам, забезпечити мир і спокій на південному сході держави, необхідний для активізації політичної діяльності на півночі. Зважаючи на це, вже під час коронаційних святкувань 2 лютого 1676 р. король звернувся до сейму з проханням збільшити армію до 80 тисяч вояків.


За королівським планом коронні війська мали збиратися поблизу Щирця на Львівщині, а литовські – під Берестечком. Однак мобілізація військ проходила доволі мляво, і в червні ще не було що протиставити туркам. А тим часом турецька армія, подолавши Дунай, наближалася до кордонів Речі Посполитої, татари спустошували землі Поділля і Волині.


10 липня 1676 р. в таборі помер турецький воєначальник Ібрагім Шишман паша. Новим очільником армії став паша Дамаску Ібрагім Шайтан, під орудою якого було 40 тисяч воїнів.


Для того, щоб вступити у польські володіння, турки мали перейти міст через Дністер між Хотином і Жванцем. Зустріти супротивника вийшов військовий стражник коронний Михайло Зброжко зі своїми відділами та волоськими хоругвами Атанасія Мянчинського й козацькими загонами. Поляки вплав подолали Дністер і 19 серпня, зайшовши з тилу, вдарили на турецьку варту, що пильнувала міст. Одну частину переправи порубали, а іншу спалили. Після короткої сутички польські загони відступили, зазнавши значних втрат. Довідавшись про зухвалий напад на міст, Ібрагім-паша відправив більший відділ татарської кінноти для переслідування поляків і козаків. Ординці таки наздогнали військо Зброжка, щоправда вже на лівому березі Дністра за чотири милі від ріки. У запеклому бою напасники були розбиті, полякам дісталася їхня хоругва, декілька бунчуків і чимало полонених. Проте ця смілива акція ненадовго затримала просування османів. Уже наприкінці серпня турецько-татарське військо, переправившись через Дністер, атакувало й захопило замки в Язлівці, Ягельниці, Чорткові, Бучачі, кримчаки спалили околиці Дрогобича і Стрия.


Співвідношення чисельності військ супротивників 22 тис. у Яна Собеського і 50 тис. під орудою Ібрагіма-паші не давало можливості польському королю дати напасникам одразу генеральну битву. Зважаючи на те, що татарське військо рухливіше ніж турецьке, польське командування вирішило спершу розбити ханську армію, а потім османські сили.


12 вересня 1676 р. польсько-литовські війська (20 тис. воїнів) прибули із Щирця до Львова. А 19 вересня військо на чолі з королем вирушило зі Львова до Журавна. 21 вересня 1767 р. об’єднані польсько-литовські сили подолали у брід мілководний на той час Дністер.


У цей же час Ян Собеський отримавши повідомлення розвідки про те, що вороже військо зупинилося біля Галича, вирішив іти на Калуш, щоб наблизитись до Ібрагімового табору з тилу й відтіснити його від турецьких сил. Подолавши р. Стрий поляки поспішно прямували до Жидачева і увечері 22 вересня досягли околиць міста. Артилерія та деякі піхотні відділи підоспіли вже вночі.


23 вересня кінні відділи Яна ІІІ зупинилися поблизу Журавна, змусивши відступити турецько-татарський загін, який мав намір зайняти містечко. Пізно уночі 24 вересня Собеський на чолі загону драгунів вирушив у розвідку. Але ще перед відходом король отримав звістку про те, що турки штурмують Войнилівський замок, де захищаються одні лише селяни. З’ясувавши ситуацію, король дав наказ продовжувати марш. Залишивши у Журавні каштеляна підляського з піхотою і гарматами він разом із кіннотою, драгунами та кількома легкими гарматками під покровом ночі залишив Журавно.


На світанку польське військо підійшло до села Довге, що на Калущині (за 9 км на південний схід від Войнилова). Звідси король відправив до Войнилова 18 хоругв коронного хорунжого Єроніма Любомирського, який по дорозі до Войнилова зіткнувся з османською сторожею, котру було розбито. Захоплені у полон вояки повідомили, що турки чисельністю 2-4 тисячі солдат тримають в облозі Войнилівський замок. Єронім Любомирський відправив до короля гінців із цією новиною і проханням підмоги, а сам, не гаючи часу, галопом помчав зі своїм військом на допомогу оточеним. Несподівана атака польської кінноти завершилася розгромом турків біля Войнилова, у полон було взято дві сотні турецьких вояків.


Відчувши перемогу, польські хоругви віддалилися від Є. Любомирсько го і розпорошилися, розпочавши переслідування розбитих турецьких відділів, котрі утікали у напрямку Галича, де стояли основні сили супротивника. Так польські драгуни необачно наблизилися до місця таборування османів. За наказом хана десятитисячне татарське військо і декілька турецьких відділів несподівано вдарили на малочисельні польські відділи. Зав’язався упертий бій із супротивником, що переважав чисельно.


Перевага була на боці ординців, тому коронний хорунжий поспіхом збирав свої загони. Йому довелося відступати по важкопрохідній гористій і болотистій місцевості. Надіслані ще на перше прохання Любомирського чотири хоругви сірадського підчашого Анджея Моджеєвського застряли на переправах через Сівку. Тим часом із допомогою підоспіли наступні десять хоругв під орудою львівського ловчого Ремідана Стрілковського, який передав Любомирському наказ відсупати у напрямку села Довге з метою направити татаро-турецькі відділи під удар головних польських сил.


Тактика поляків полягала у тому, щоб, зв’язавши ворога збройними сутичками, підтягувати його до головних сил польської армії.


У цих виснажливих боях Є. Любомирський заледве стримував натиск татарів і турків, його військо зазнавало відчутних утрат.


У зв’язку із великою чисельною перевагою супротивника жодний із польських відділів не міг тривалий час чинити опір. Не вистачало боєзапасів. На щастя, хоругви Р. Стрілковського встигли підмінили пошарпані відділи Любомирського, які дістали змогу перегрупуватися і відпочити перед черговою атакою. Стрілковського перегодом замінив Атанасій Мянчинський зі своїм відділом, а потім відступом керував Анджей Моджейовський, якого заступив Р. Стрілковський. Так управними зачепними діями, незважаючи на значні втрати, польські відділи таки зуміли спрямувати ворога під удар головних польсько-литовських сил.


У Довгій жовніри чекали неприятеля у повній бойовій готовності. У самому селі поміж хатами і плотами встановлено польові гармати, там же розташувалися драгуни. А на околиці села у три-чотири лінії фронтом у напрямку Войнилова, вишикувалася кіннота, зайнявши місцевість між селом Довге і річкою Болохівкою. Попереду в напрямку вузької переправи через Болохівку розташувався зі своїми відділами військовий стражник Зброжко. Лівий фланг бойового шикування, витягнутий на північ, був захищений селом Довге. Бойові порядки на лівому фланзі очолював литовський гетьман Михайло Пац. А правим флангом бойової лінії військ, котрий проходив по лінії потоку Болохівка, керував польний гетьман С. Яблоновський. У центрі розташувалися король із гетьманом коронним М. Д. Вишневецьким.


Дещо по-іншому розміщення польський військ перед боєм подає Д. Вишневецький, який стверджує, що ліве крило військового порядку очолював волинський воєвода (з 1661 р.) князь Михайло Юрій Чарторийський (1621–1692), а М. Пац і Д. Вишневецький керували військом на правому крилі, у центрі стояли Собеський і Яблоновський. Навіть якщо такі корективи й були здійснені, то вони не мали суттєвого впливу на перебіг битви.


Лише надвечір перед шеренгами королівського війська з’явилися корогви Любомирського, які заманювали ординців у пастку, а за ними й татари.


Наблизившись до села, татари, побачивши готове до бою військо, зупинилися. Настала пауза, лише гарцівники з обох сторін змагалися за першість. Однак наближення свіжих турецько-татарських сил додало впевненості переслідувачам. Нарешті орда, подолавши потік Болохівку, дуговим маневром розпочала атаку, спрямовану по фронту й лівому флангу польських позицій, з метою оточити й відрізати шлях для відступу польській кінноті. Проте цей удар було успішно відбито. У відповідь відділи Зброжка розпочали контрнаступ по фронту. Активні наступальні дії кам’янецького каштеляна Сільніцького та литовського поручника Стецкевича на лівому фланзі, допомогли стримали натиск ворога. Згодом рушив уперед весь стрій польської кінноти. Татари, зрозумівши що хід бою переломити не вдасться, почали відступати до своїх головних сил.


Ординці відходили в напрямку Войнилова, їх переслідували двадцять хоругв панцерних і легких польного гетьмана коронного Станіслава-Яна Яблоновського (1634–1702). До рук переможців потрапило декілька татарських мурз, хоругви та чимало полонених і награбоване.



Відбиття здобичі (1854), худ. Артур Гротгер, полотно, олія, 53,5х69 см.


Увечері 24 серпня 1676 р. після завершення бою польське військо повернулося до табору під Журавним.


Як свідчить учасник битви Ян Собеський: «Це була чи не найбільша небезпека, бо нас мали оточити з усіх боків і від табору відрізати».


Польські джерела не вказують чисельність власних втрат, зазначаючи лише, що вони були незначними, за винятком відділів Любомирського та інших воєначальників, котрі потрапили під контрудар ординців і своїм відступом спрямовували татар на головні сили королівської армії. Втрати татарських і турецьких сил складали 1500 вояків.


Здобута перемога додала впевненості жовнірам і піднесла їхні бойовий дух. Основний тягар боротьби із турецько-татарською навалою ліг на плечі польських і литовських жовнірів, українських козаків і міщан. Активну участь у ній брали й мешканці українських сіл. Активний опір ворогові польсько-українських сил стримував просування турецько-татарських військ, рятуючи таким чином етнічні польські землі від спустошення.

загрузка...
загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Загрузка...

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: