Запізнювався на автобус, який вирушав до Києва, тому виїжджав з дому на таксі. Був увесь час на передовій. Загинув одним з перших під час контратаки на вул. Інститутській від чотирьох вогнепальних поранень, які пошкодили легеню, нирку та аорту, інформують ”Вікна”.
20 лютого близько 17:00 надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні № 17 про те, що Ігор помер.
Народився та жив у Калуші. Закінчив ЗОШ № 10, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, а 2013 року — Національний університет «Одеська юридична академія».
Згодом переїхав у село Копанки Калуського району, де самотужки звів будинок. Розлучений, дітей не мав. Незадовго до загибелі втратив батька, мати перебувала в Італії на заробітках.
Твердість характеру не дозволяла ховатися за спинами інших, і хоч він не був імпульсивним, проте стерпіти несправедливість мовчки йому ніколи не вдавалося. Можливо, саме ситуація у країні, коли систему охопила тотальна корупція, коли заробити на гідне життя вдавалося тільки у чужій державі, коли люди, замість виконання покладених на них обов’язків, дбали лише про власний добробут, змусила Ігоря піти одним із перших у нерівний бій. Він прагнув рішучих кроків, кардинальних змін, у які вірив, кращого життя для кожного, тому, як було йому властиво, припинив пусті балачки — і діяв.
Більше про Ігоря Дмитріва — у блозі Євгенії Бардяк ”Прикарпатська Небесна Сотня: Ігор Дмитрів”.