загрузка...

Калушанин оприлюднив спогади діда Пантелеймона: “А кому вона була потрібна, та революція?”

"А від революції краще стало хіба тим, що її заколотили, а не тим, хто її робив", — зазначав Пантелеймон


Калушанин оприлюднив спогади діда Пантелеймона: “А кому вона була потрібна, та революція?”

Дата публікації: 2018.11.07 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

"Тепер кажуть, що революцію робили, аби краще жити, - то неправда. Задурили людям голову, що нічого не будуть робити, а все будуть мати, - і поламали, знищили те, що було. Бо аби щось мати – треба робити. А від революції краще стало хіба тим, що її заколотили, а не тим, хто її робив".

Колишній заступник міського голови Калуша Мирослав Баран оприлюднив в соцмережі спогади свого діда Пантелеймона від 6 листопада 1974 року:

"Їдеш в Калуш? Ага, завтра парад, роковини Жовтневої революції. А кому вона була потрібна , та революція? 

В 1912 році мій тато купили поле в Корчеві, від різдвянської дороги до переїзду. Поле було лиш від колії до дороги, а далі – корчі і мочари, тому і називали Корчева. Люди копали рови, корчували кущі і так виробляли землю. 

Тато сказали, що то поле буде мені, щоб будувався, та й жив там (я пізніше так і зробив). Але треба ще щось докупити Василині, моїй сестрі. Брат Роман вже жив у Бурштині, Іван лишався коло тата.

То навесні, як приїхали наймити з Каменя ( там землі не такі, як у нас, вони бідували і приїжджали до нас на літо своїми кіньми, все літо робили, а восени брали все, що заробили, на вози і їхали додому зимувати), я зібрався і поїхав на заробітки на Донбас. Молодий нежонатий хлопець.

Влаштувався провідником на поїзд, котрий возив шахтарів з міста на шахту. Не зразу , спочатку тимчасово. А через 3 чи 4 місяці – постійно. Там жили інакше, як у нас. Після получки всі « гулялі». Хто день, хто два, а хто – доки були гроші . На роботу не ходили, то тоді робили такі, як я. Мені було дуже дивно і непривично, що люди так живуть. У нас, в Дем’янові, селі більше, як на 300 дворів, було на ціле село 2 пияки, їх всі знали, ніхто не дуже хотів мати з ними справу. Та що там говорити, я на своє весілля купив 5 літрів горілки, ми були не бідні, і то вважалося, що багато. 

Та і роботу не порівняєш. Тут треба було від досвітку до смерку робити на землі, коло худоби, коло коней. А там – зранку відвіз зміну на шахту, привіз звідти до міста, потім пополудні – ще раз, і вночі – ще раз. 2 рази замітав вагони, 1 раз мили жінки-прибиральниці. Решту часу чекав , або попросту бив бомки. Робив через день, ще давали додатково вихідні.

Платили 1 рубель 50 копійок за день, коли робив тимчасово, а коли постійно – 45 рублів на місяць. Кажеш мало? Та ні. Бо сорочка коштувала 6 – 8 копійок, колійова форма – 1 рубель, шинеля – також 1 рубель, чоботи звичайні ялові – 3 рублі в магазині, якщо пошити – 5 рублів, а вже такі, як з лайкової шкіри – 8 рублів. Кімната в будинку коштувала 3 рублі на місяць. Продукти були також дешеві, прожити мож було за 2 – 4 рублі на місяць. Але самому не хотілося готувати, то якщо їв разом з газдами те, що вони – за кімнату і харчі платив разом 5 рублів, а коли хотів, щоб тобі готували окремо і те, що ти хотів – 8 рублів. Я тратив 10 - 12 рублів на місяць, був ситий, одіітий , жив у теплі. А шахтарям, котрі робили в шахті, платили в кілька раз більше, вони все мали, або могли мати, якби не пропивали стільки. І ніякої мови про якусь революцію не було. Та ні, декотрі шахтарі були незадоволені, бо робота була тяжка. Але то таке…

То я поробив там трохи більше, як 2 роки, та й поїхав додому. Віддав татові всі гроші за землю, ще і собі щось трошки лишив, бо був молодий, на все було треба.

Після 1921 року поїхав туди ще раз – і не впізнав. Вагони пошарпані, брудні, люди робити не дуже хотіли, бо мало платили, все дороге. Побув там пару місяців і поїхав додому, добре що на дорогу заробив.

Тепер кажуть, що революцію робили, аби краще жити, – то неправда. Задурили людям голову, що нічого не будуть робити, а все будуть мати, - і поламали, знищили те, що було. Бо аби щось мати – треба робити. А від революції краще стало хіба тим, що її заколотили, а не тим, хто її робив".

Мирослав Баран також додав до спогадів діда свої нотатки про іншу революцію — Революцію Гідності:

"Під час Помаранчевої революції, тоді заступник міського голови з економіки і власності, я щодня забезпечував транспортом і харчами на дорогу 1 – 2 автобуси, які їхали з Калуша на Майдан. Щиро дякую підприємцям і керівникам підприємств за ту допомогу, яку вони в той час надавали, ділилися всім заради перемоги революції. А підчас Революції Гідності люди віддали і життя. І все заради того, що життя стане кращим.

Сьогодні, споглядаючи на результати революцій, доведених до зубожіння людей, які наймитування за кордоном вважають за щастя, на знущання над ними з боку нинішньої влади, все більше переконуюся, який розумний був мій дідусь Пантелеймон".

загрузка...
загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
 

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: