Розсоли самоочищуються глиною і синьо-зеленими водоростями, що під час дощу розмножуються у верхньому шарі прісної дощов Спершу про себе: я — сторонній спостерігач майже з 50-річним стажем, дачник. Бачив кар’єр від початку до теперішніх днів. Тому мої думки суб’єктивні. А наштовхнули на них публікації у «Вікнах» директора державного підприємства «Науково-дослідний інститут галургії», кандидата технічних наук Івана Костіва.
Уважне і всебічне обговорення потрібне, щоб знайти напрямки вирішення екологічних проблем. Зрозуміло, що заведення річкових вод у кар’єр приведе до виносу солей у Дністровий басейн і збільшить проблеми. Згадайте, до чого привело прорив дамби з розсолами на калійному заводі у місті Стебник. Крім того, у виробітках кар’єру зібралася значна кількість нижніх важких розсолів, що можуть стати цінною сировиною для одержання сульфату натрію, хлориду натрію, калімагнезії, хлориду магнію, тощо, або, можливо, і базою для лікування ревматичних хвороб. Стверджую це на особистому прикладі, маючи майже 30-річний стаж купання в теплий період у розсолах кар’єру, де і тепер збирається невелика група явно не самогубців, які купаються в розсолах морського типу, тільки в 5-10 разів міцніших. До них відноситься і шановний Іван Костів — автор вищеназваних статей.
Близько шести років тому я розказав про можливе лікування ревматоїдних хворих у соляних розсолах типу Мертвого моря професору, декану медичного факультету ІФНМУ Роману Яцишину, який виявив зацікавлення і погодився на детальне вивчення цієї проблеми, приїжджав у Калуську міську раду, але, можливо, негативне ставлення деяких працівників санстанції та відсутність коштів на дослідження відштовхнули від вивчення цієї проблеми. А шкода, бо розсоли самоочищуються глиною і синьо-зеленими водоростями, що під час дощу розмножуються у верхньому шарі прісної дощової води, а потім при змішуванні з солоними шарами випадають на дно кар’єру у вигляді органічних решток. Своєрідний «снігопад» органічних решток і глини, що розмивається з берегів кар’єру, може бути добрим адсорбентом домішок солоної води. Це можна легко перевірити, відібравши чорний мул з дна соляного кар’єру.
Ніяких гір не планувалося
Кар’єр планувалося розробляти в межах окунтурених дренажною канавою (глибиною близько 30 метрів), що захищала кар’єр від проникнення грунтових вод. Ці води відкачували дві насосні станції, які тепер уже під водою. Сама територія кар’єру була розділена на ділянки чи поля. Землю і гравій при розробці першого поля планувалося складувати за межами дренажної канави — і все. Вибравши руду з першого поля, туди планувалося завозити землю і гравій з другого поля, а в друге — із третього, а в останній — скидалися вивезені за межі канави грунт і гравій першого поля. Ніяких гір не планувалося.
Відкрили перше поле: руда хороша, але пласти осадження солей не горизонтальні, як майже в усіх відомих калійних покладах, а зсунуті, скручені. Уявіть собі кригу під час льодоходу, яку зупинило в заторі. Крижини повернуті, тиснуть одна одну, хаотично нагромаджені. Але соляні пласти не плавають. Які сили їх зсунули в лінзи і заховали під 25-30-метровим шаром гравію, а зверху — метрів півтора глини? Це вберегло, як і верхній шар соляних пластів із гіпсу, від проникнення води і вимивання солей із пластів у нашому перезволоженому кліматі.
Учені вважають, що поварена сіль і калійно-магнієві солі утворилися при випаровуванні морської води. Море, що знаходилося в басейні теперішньої річки Дністер, стало інтенсивно випаровуватися. Морська вода відклала сіль (Коломия — Долина — Дрогобич), а в Калуші і Стебнику чомусь море відклало калійно-магнієві солі. А залишок хлориду магнію, можливо, змили води пізніших тисячоліть, бо він легкорозчинний, чи, можливо, десь ще зберігається під товщею землі.
Калійні родовища можуть відкрити невідомі сторінки історії землі. Адже тут ще якихось 30-40 тисяч років тому паслись руді шерстисті (10-15 см шерсть) носороги, один з яких мав нещастя втопитися в болоті біля села Старуня, що біля міста Солотвино. В 40-х роках минулого століття копачі озокеритру, копаючи вручну колодязі глибиною до 60 метрів для добування озокериту, натрапили на засолену тушу цього носорога в солоній глині. Польські вчені організували розкопки, опустили залізничну платформу і витягли носорога, який знаходиться тепер у Кракові. Чи було тут за життя носорога ще море чи може вже сили землі його зруйнували? Що призвело до його загибелі? Просто застряг у болоті, приймаючи болотяну ванну, а може потрапив у сель у повінь і його замулило на десятки метрів? Там же були знайдені кістки мамонта.
Отже, якихось 30-40 тисяч років тут був сухий і жаркий клімат. Стільки питань тільки тому, що соляні пласти покручено і стиснено.
Та все-таки повернімось до першого поля. Чим глибше вибирають солі, тим вони повинні бути біднішими на калійно-магнієві солі, і представляють собою галіти. А тут чим глибше видобували руду в кар’єрі, тим її якість не погіршувалася. Тому вирішили, напевно, відкрити друге поле, а глину і гравій вивезти також за межі канави до відвалів першого поля. Це дозволяло забирати руду з першого поля на переробку, поки буде відкриватися друге поле, щоб не було перерви у видобуванні руди. Але тут — сюрприз. Руда другого поля містила багато глини — у 2-2,5 рази більше. Переробляти таку руду важко, адже втрачаються насичені розсоли з глиною. А план — «горить». І тут приймається неправильне рішення: руду як некондиційну списують і відвозять за межі дренажної канави. І ось ця руда ще й тепер є джерелом вимивання солей дощами і засолення підземних вод.
Усе це — мої припущення. Але гори солоних глин свідчать: вони — за межами дренажної канави.
Дренажні канави затоплює, насосні станції ідуть під воду
Друге поле, після глини, з наступних горизонтів також дає погану руду. Що робити? Відкривають третє поле. Перше поле дає ще потрохи руди. Що робити з верхнім шаром грунту і гравію? Розширили відвал за межами канави і вивозять туди ж. Гори ростуть. Руда добра, але найкраща — біля північно-західного боку. Треба розширити це поле до дренажної канави, а канаву справа і зліва засипають глиною. Але тут почалися промоїни, зсуви, збільшилася кількість води, що потрапляє в кар’єр, і перше поле затоплює. Розсоли стають більш насиченими. Робота в зимовий період стає пеклом: холод, під ногами — місиво солоної води, солі і глини. Суміш льоду і солі охолоджує, а тут ще й мороз. Насоси не справляються з відкачуванням каші з льоду і солі. На стінках труб кристалізується мірабіліт, труби забиваються, вода наступає, БелАЗи застрягають, екскаватор потрапляє в пастку, буксує, вода збільшується поступово, затоплює електрокабелі. Додаткова насосна станція, встановлена в кар’єрі, не справляється з викачуванням води. Затоплюється один, а потім — другий екскаватор. Немає руди — немає грошей. Дренажні канави затоплює, насосні станції ідуть під воду.
Досвід добування калійних руд відкритим способом можна вважати проблемним, особливо в холодну і дощову пори року. Тепер навіть важко уявити, яким шаром липкого бруду була покрита дорога від кар’єру до дробильного цеху.
Може в теплу пору вдасться відкачати розсоли з кар’єру? Але ціни на електричну енергію зростають. Починаються віялове відключення електроенергії, кар’єр швидко заповнюється. Акумулюючі ємкості, куди відкачували воду з кар’єру, переповнюються. Виникає загроза прориву дамби. Що робити? Прийнято рішення скинути ці розсоли в шахтну виробітку. І, швидше за все, — знову неправильне рішення. Чому? Розсоли насичені по хлориду натрію, а в шахті — калійно-магнієві солі. Відбувається висолювання хлориду натрію, розчинення калійно-магнієвих солей. Тобто, можливе руйнування так званих целіків, тобто тієї частини руди, що залишено для підтримання верхніх шарів землі над родовищам (опорних стовпів). А ще верхні шари розсолів часто ненасичені, вони легші, і на межі розсол-повітря, як пилкою, підрізаються соляні глиби. Це добре видно в кар’єрі, де підточені водою пласти солей відвалюються. У місцях потрапляння води утворюють карстові явища, небезпечні через можливі провали.
У результаті в кар’єрі використано приблизно половину площі, а південно-західну і пвнічно-східну частини окунтуреної дренажною канавою площі не відкривали взагалі.
Щодо заповнення кар’єру. При зрівнянні рівня розсолів у кар’єрі із рівнем водоносного горизонту можна очікувати значне зменшення надходження води в кар’єр. Тоді надходження води залежатиме тільки від кількості опадів. При перевищенні рівня розсолів в кар’єрі рівня вод водоносного горизонту можливе просочування їх спочатку в дренажну канаву, яка буде буфером від можливого засолення водоносних горизонтів (крім північного борту. — Авт.). Спостерігаючи за сезонним рівнем води в дренажній канаві і її питомою вагою як мірою засоленості, можна буде судити про можливі загрози засолення водоносних горизонтів.
Про бездумне використання коштів на рекультивацію кар’єру і хвостосховищ декілька років тому, виділених Кабінетом міністрів після оголошення Калуша зони екологічного лиха, згадувати не буду.
Пропоновані інститутом галургії способи переробки шляхом переміщення твердих залишків із хвостосховища, досить дороге і, можливо, проблемне. Щоб закачати пульпу в шахтні виробітки, потрібні скважини до камер. Крім того, тверда фаза на хвостосховищі пройшла гідросеперацію. Біля труби-закачки осаджена крупніша фракція пульпи, глина винесена на дальні ділянки озера. Можливо, глина була пластифікатором, що запобігала забиванню труб. Само собою кристалізація мірабіліту може ускладнити перекачування твердих залишків у холодну пору року.
Простіше — упорядкувати хвостосховище: тверду фазу перемістити ближче до бортів дамби, що дозволить її укріпити, поглибити середину хвостосховища, куди буде збиратися рідка фаза. Це призведе до пониження рівня розсолів. При цьому можна організувати переробку розсолів: зимою — з одержання міробіліту, а влітку, випарюючи розсоли, — отримувати галіт калімагнезію і хлорид магнію. Крім того, залишки руди, відмивши від галіту, можна випускати як калійне добриво пролонгованої дії (вміст К2О 20-25%), що представляють полігаліт. І пора освоювати технологію отримання цезію — елементу приладів нічного бачення та відео.
Іван САВЧАК, колишній науковий співробітник інституту галургії