Максим опинився на вулиці в чотири роки після того, як його вигнала на вулицю мама Ддвічі на тиждень Максим приходить, щоб отримати харчування від благодійної спільноти, яка періодично жопомагає й гуманітарною допомогою, йдеться в публікації WestNews, інформують "Вікна".
Максим розповів, як потрапив на вулицю:
"...моя мама в 1996 році втекла від тата. Вона сама родом з Іркутська, Росія. А тато там служив, забрав її сюди, потім народився я в 1993 році. Мама любила випити, а тато працював замом головного сільгоспа, зам начальником був. Він в 6 ранку виїжджав на роботу, а я лишався на маму. А мама собі, як завжди, любила випити, за мною толком не дивилася, дивилися сусіди: годували, вбирали. Звичайно, коли тато приїжджав ввечері, сусіди це йому розповідали. Ну якось це тата дістало і тато дав трошки її по сраці. На наступний рік вона просто втекла від тата (мені потім сусіди розповідали, ви думаєте звідки я це все знаю). Коли він зранку поїхав на роботу, вона забрала свої речі, мене і поїхала в Дніпропетровськ. Там найшла собі мого вітчима, чоловіка. Почала з ним жити. Той вітчим теж любитель випити і почав мене бити. Через деякий час вони пили між собою, за мною теж ніхто не дивився і вітчим їй сказав: "Або я або (просто не хочу матюкатися) оце мале…".
Вітчим нещадно бив чотирирічного Максима — як дорослого.
"Це я пам’ятаю, тому що такі речі не забуваються. Він мене сильно бив, як старшого мужика, як рівного. Мені було 4 рочки на той час уже, він мене бив як рівного. І коли він їй оце сказав, то мама мене взяла, як щеня, і викинула за двері. Підібрали мене просто старші безпритульні, котрим було по 17-20 років. Тоді якраз було багато безпритульних і мене підібрали. З ними я жив 6 років".
Максим жив у підвалах, під’їздах, а на вулиці проходив важку школу життя. Його навчили просити гроші, заманювати людей в компанію, щоб потім їх обкрадати.
У 10 років Максимом зацікавилися правоохоронці і він потрапив у центр соціальної реабілітації, де пробув рік:
"Мене реабілітовували до сімейного життя, бо коли дитина виросла 6 років на вулиці, то вона втече з сім’ї... Приходили люди, сім’я і ми ходили в парк, на морозиво, поводились, як сім’я... Якщо провинився — бити ніхто не бив, а заставляли присідати, віджиматися. От наприклад, побився з кимось — мусиш віджиматися 40 разів. З нами також працювали психологи, волонтери. Потім мене з Дніпропетровська депортували в Івано-Франківськ в школу-інтернат в Угорниках".
Батько Максима помер в 2003 році — його вбили, а згодом зникла безвісти й мама.
У 11 років Максим порапив у школу-інтернат в Угорниках, яку згадує теплим словом:
"Ой, в Угорниках взагалі бомба. Там так класно: у кожного своя кімната, в кімнаті 2-3 людини, вона закривається на ключ – міні-квартира. У нас там був телевізор, магнітофон. Був там до 9 класу. Ще на Миколая, Новий рік приїжджали з-за кордону спонсори: Німеччина, Бельгія, Америка, Канада. Давали листочок А4 і ручка і ти пишеш, що ти хочеш. Я пам’ятаю на Новий рік заходжу в актовий зал, стоїть велика-велика ялинка. І майже до пів ялинки гора подарунків, вихователька називала нас по черзі, в кожного очі світяться, бо стоїть великий подарунок і ти не знаєш твій чи то не твій, а потім тобі його вручають".
Після 9 класу Максим поступив в в училище на спеціальність "кухар-офіціант-бармен", але не закінчив його через погану компанію. Після того з другом живе в Івано-Франківську в занедбаному будинку на горищі: пів даху є, а пів нема.