Їжу калушани можуть забирати із собою, адже буває холодно або ж дехто соромиться їсти на вулиці Голова благодійного фонду Валерій Палагній каже, що ідея зайнятися благодійництвом виникла в листопаді 2015 року. Чоловік з дружиною зайшли у один із магазинів і побачили, як калушани дружно збирають продукти для солдатів в зону АТО. У рідному Бердянську Валерій не помічав такої активності серед людей, хоча не заперечує, що, можливо, просто не звертав уваги.
Згодом чоловік побачив жінку, яка їла просто із смітника. Саме в той момент Валерій задумався про допомогу таким людям:
"Я чітко бачив, як жінка просто із сміттєвого контейнера щось їла, а поруч люди проходили і не звертали уваги. У мене було нерозуміння. Як так може бути: тут відправляють найнеобхідніше хтозна куди, в той час, коли люди, що живуть поруч, просто їдять із смітників. Перше, що прийшло до голови, — розклеїти оголошення, на яких ми розмістимо інформацію про безкоштовні обіди".
Офіційно благодійний фонд розпочав свою діяльність у серпні 2016 року. Спочатку люди соромилися безкоштовного частування. Проте зараз калушани стали сміливішими. Окрім того, розширився й асортимент страв, розповідає голова благодійного фонду «Робимо добро разом»:
"Починали ми з «першого». Зараз у нас в асортименті є й «друге», а також чай, кава, печиво. Окрім того, приходять волонтери з бутербродами. Коли ми розпочинали нашу діяльність, люди боялися до нас підійти. Я, в свою чергу, до них підходив і запрошував. Люди казали, що соромляться. На це я їм казав, що соромитися треба красти, поза очі обговорювати. Адже сьогодні ти приймаєш допомогу, а завтра — сам допомагаєш. Головне — наважитися переступити свій соціальний бар’єр, бо не кожен може це зробити".
Частувати їжею розпочинають в суботу о 8.00 ранку. Серед потребуючих — різні люди, проте об’єднують їх нестатки та злидні, каже Валерій Палагній:
"Люди — різні: є ті, які живуть на вулиці, є ті, хто соціально неблагополучний, пенсіонери, які «виживають» на пенсії. Серед них є і колишні вчителі, і начальники та інші посадовці. Проте пенсія і надламане життя всіх зрівняло. Ми не відмовляємо нікому, ми раді кожному".
Їжу Валерій готує вдома разом з дружиною Оксаною та з дітьми: багатодітна родина виховує вісьмох дітей. Обов’язковою умовою є подача страви гарячою. Адже, за його словами, ці люди через різні обставини дуже рідко куштують гарячі страви. Також їжу калушани можуть забирати із собою, адже буває холодно або ж дехто соромиться їсти на вулиці. Долучаються до благодійництва калуські підприємці, які допомагають продуктами.
Як благодійний фонд надає "теплу" допомогу калушанам у потребі — у відео "Вікон":
Голова фонду «Робимо добро разом» каже, що не вимагає, щоб його поважали, але вимагає, щоб поважали діяльність, спрямовану на допомогу людям:
"Я не годую людей, які скандальні і приходять напідпитку. Я вимагаю поважати діяльність, мета якої — допомагати людям. Так, іноді бувають якісь мінімальні конфлікти, адже люди із різними характерами. Окрім того, по суботах іноді й до ста людей приходить. Проте вони швидко вщухають і ми цьому не надаємо особливої уваги".
32-річний калушанин Михайло Джуган розповідає, що страждав від алкогольної залежності з 16-ти років. На благодійні обіди біля Каменя Незалежності приходив близько року. Каже, що позбавився від залежності завдяки одному із реабілітаційних центрів, який порекомендував йому Валерій Палагній. Зараз живе у Львові, влаштувався на роботу і допомагає таким, як був колись сам.
Розповів Валерій і про інший соціальний проєкт, який хотів би реалізувати. Його мета — звести одиноких людей, які відчувають брак спілкування. Часто це стосується людей похилого віку, які при наявності дітей, здорового соціального життя все ж залишаються одинокими. Голова фонду зазначає:
"Одного разу я пішов в гості до жінки, яка до нас приходила і раптом захворіла. Вона почала розповідати, що насправді не в такій великій нужді, як люди, які приходять поїсти. Адже в неї є син, донька, які їй допомагають. У відповідь я запитав її, чому ж вона до нас ходить. Вона відповіла, що так може поспілкуватися з людьми".
Чоловік зазначив, що живучи на Донеччині, вже мав досвід створення такої організації:
"Коли я ще жив у Горлівці, ми збирали одиноких людей для чаювання, караоке, святкували день народження. Я цей клуб назвав «Клуб зцілення душі», бо саме в спілкуванні зцілюються душі від різних образ. Був навіть випадок, коли пара двох людей за 70 офіційно розписалися. Цей приклад був би корисний і для нашого міста".
Ірина КМІТЬ, журналіст
