загрузка...

Іван Кульчицький: учасник Норильського повстання і очільник Калуської станиці УПА

Іван Кривуцький з Іваном Кульчицьким. 1954 рік


Іван Кульчицький: учасник Норильського повстання і очільник Калуської станиці УПА

Дата публікації: 2019.10.27 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

В’язень радянського ГУЛАГу та учасник Норильського повстання Іван Несторович Кульчицький упродовж десяти років очолював Калуську станицю Братства вояків УПА. Помер на 81-му році життя і похований у Калуші.

На початку 90-х років політичні події в нашій країні змінювалися щоденно. Радянська система змінювалася і тріщала, як старе корито, народжуючи надію на швидкі зміни. Усіх українців не покидало почуття власної гідності, гордості за свій край, за те, що ми є частинкою великого народу, який так натхненно і впевнено прагне творити власну долю на власній землі. Хотілося працювати, щоб вносити свою лепту в розбудову нової, незалежної держави, про яку мріяли з діда-прадіда.

Активно, як ніколи у ті роки відбувалася переоцінка цінностей: моральних, духовних, культурних. Особливо інтенсивно велись пошуки нових методів, програм, забезпечення методичними матеріалами не лише шкіл, а й вищої ланки освіти, адже стара радянська система, її насильницька ідеологія, диктували зовсім інші цінності. Щодо закладів культури мушу сказати, що тут довелося самостійно створювати, так би мовити, не лише програми, а й усю літературну і мовну базу для роботи колективів художньої самодіяльності. Дуже допомагало спілкування наших активістів із представниками старшого покоління, яке ділилося пісенними перлами, оповідками, народним гумором, обрядовістю. Усе це ми невтомно збирали, записували і використовували в своїх сценаріях.

У той час я працювала в районному Народному домі методистом. Ми почали цікавитися історією і самого Народного дому. З цією метою звернулися до колишніх учасників національно-визвольних змагань, які майже щоденно збиралися на першому поверсі будівлі. Тут же був і штаб Республіканської партії, і станиця Братства вояків УПА.

Особливу увагу звертав на себе станичний Іван Несторович Кульчицький. Він допоміг знайти людей, які могли розповісти про діяльність Народного дому з початків ХХ ст. Деякі його побратими приносили записані спогади та інші цікаві матеріали, наприклад, про історію деяких сіл району, записи фольклору, особисті архіви калушан. Вийшов досить об’ємний архів. Можливо, колись вдасться його опублікувати.

З радістю повернулася до матеріалів про Івана Несторовича. Хоч їх і небагато, а деякі — потребують уточнень. Можливо, після цієї публікації з’явиться нова інформація, зголосяться люди, які пояснять нез’ясовані до кінця моменти в його біографії.

1990-ті. Районний будинок культури. Святкові збори, присвячені роковинам УПА

Іван Нестерович Кульчицький народився 13 серпня 1927 року в селі Острів Золочівського повіту Львівської області. З 1942-го по 1944-й рік, Іван навчався у Золочівській вчительській семінарії.

Сваволя польської влади та початок німецько-польського конфлікту спонукали ОУН до проведення загальних військових вишколів своїх членів і симпатиків згідно з інструкцією Крайової Екзекутиви Західних Українських Земель щодо організації повстанської боротьби в разі оголошення польською владою загальної мобілізації. Ця інструкція вимагала від членів ОУН ухилятися від призову до польської армії та переховуватись у лісах, об’єднуватись у повстанські загони.

Улітку 1943 року на Дрогобиччині й Станіславівщині утворилися перші формування Української Національної Самооборони (УНС). У грудні 1943 УНС прийняла назву «УПА-Захід». У 1944 році, тобто у віці 17-ти років, Іван Нестерович потрапив до однієї з мобільних груп УНС, адже була необхідність захисту українського населення Галичини від діючого у цей час у регіоні радянського партизанського з'єднання Сидора Ковпака і терору німецької окупаційної влади.

Цього ж року молодого Кульчицького направляють на навчання до Старшинської (офіцерської) школи УПА. Відомо, що в системі УПА було створено п`ять старшинських шкіл, які випустили близько 700-900 офіцерів: «Дружинники», «Лісові чорти», «Олені»(І-ІІ), ВО «Тютюнник», «Ґреґіт».

Іван Кульчицький проходить вишкіл у школі «Лісові чорти», яка діяла з вересня 1943 року по січень 1944 року. Школа була розташована поблизу села Мочулки нині Турійського району Волинської області. Загальний склад школи становив із викладачами близько 300 чоловік. Після проведення скороченого вишколу і дострокових іспитів, школу в січні 1944 року розформували. Керівником школи був Василь Брилевський — «Боровий», пізніше Федір Польовий — «Поль».

З наближенням радянських військ вишкільні курси було перенесено в місто Долина. У Карпатах в лютому 1944 року засновано школу «Олені», яка дала два випуски: «Олені-1» (березень-липень) та «Олені-2» (липень-жовтень). Школа дислокувалася у лісі біля села Липа Рожнятівського району. Командував школою «Олені» поручник «Хмель», а згодом — Федір Польовий.

Інструктором у школі служив Дмитро Вітовський — «Зміюка», син військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського. Упродовж 1942-1943 років Дмитро-Ярослав Вітовський працював на господарських посадах у лісництві митрополита Андрея Шептицького та проживав у Підгірках Калуського району. Після німецької облави на Підгірки в грудні 1943 року Вітовський вступає до лав Української Повстанської Армії, стає ад'ютантом командира Старшинської школи УПА «Олені» Федора Польового-«Поля», проводить підготовку курсантів.

Припускаю, що в складі груп, які після розгрому школи «Лісові чорти» відступили на Галичину, був і наш Іван Кульчицький.

Відомо, що в листопаді 1944 року радянські прикордонники затримують Івана Кульчицького при спробі перетину кордону. Утримувався у Замарстинівській в’язниці у Львові, звідки втік у червні 1945 року, змінив прізвище і рік народження.

1946 року працює в Хустській гімназії на Закарпатті, де організував підпільну друкарню. За книгою Івана Кривуцького «За полярним колом», Іван Нестерович вчився у ремісничій школі міста Мукачеве.

10 квітня 1948 року Кульчицького удруге заарештовує Військовий трибунал прикордонних військ МВС Закарпатського округу і засуджує до розстрілу, заміненого на 25 років таборів — так званий «Бандерівський стандарт». Іванові Кульчицькому був тоді 21 рік.

Ось що про історію свого арешту розповідав друзям сам Іван Несторович. Про це — в спогадах, його побратима по ГУЛАГу Івана Кривуцького:

«Як училися в училищі, до їхньої групи вступив якийсь на кілька років старший від них, признався найбільш довіреним, що має зв'язки «з тими, що в лісі». Спочатку з ним ніхто не зв'язувався, а пізніше хтось сказав йому одне, інший друге і почали довіряти. Через якийсь час почав збирати гроші «для тих, що в лісі». Давали, хто скільки міг. Не випадало не дати. Одного дня їх усіх заарештували. Їхній друг був звичайним провокатором, підісланим з НКВД. Під час слідства нагадали кожному, що і коли говорив, скільки грошей дав «для УПА». Такими методами більшовики вели боротьбу з «українським буржуазним націоналізмом» і виконували план з набору дармової робочої сили для будівництва «гігантів комунізму».

Норильське повстання

Після прибуття в табори ГУЛАГу українські націоналісти швидко відновили зв’язки між собою та родинами, виселеними із Західної України на спецпоселення до Сибіру, послуговуючись зашифрованою перепискою (грипсами), яку пересилали як звичайною поштою, так і за допомогою спеціальних зв’язкових та кур’єрів. Через останніх й агентів серед українських спецпоселенців ОУН вдавалося сконтактувати з табірним підпіллям і навіть координувати діяльність підпільних груп та організацій.

Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років основний контингент в’язнів, засуджених за участь в антирадянському збройному підпіллі у Західній Україні, утримувався в особливих таборах, які були створені 1948 року в ході реорганізації табірної системи ГУЛАГу у зв’язку із напливом «особливо небезпечних державних злочинців» із охоплених повстаннями західних окраїн СРСР. Призначення особлагів полягало в максимальній ізоляції політичних в’язнів, їхньому фізичному виснаженні та деморалізації. Фактично, в’язні особливих таборів прирівнювалися за своїм становищем до найбільш упослідженої категорії гулагівського населення — каторжан.

Іван Кульчицький. 1954 рік

Іван Кульчицький працював електриком. Зокрема, в спогадах згадується робота на Мідному заводі міста Норильська.

На протидію жорстокому режиму серед українських каторжан у Норильську постав підпільний осередок ОУН під назвою Координаційний центр (КЦ) або самодопомогова організація.

Розгалужена мережа підпілля, розбудована колишніми членами ОУН та УПА в ГУЛАГу, стала ключовим інструментом під час організації та проведення страйку у травні-серпні 1953 року, що відоме як Норильське повстання. Розмови про Норильське повстання були під забороною до 1986 року.

У 1953 році Іван Кульчицький бере участь у повстанні ув’язнених. Ключову роль у Норильському повстанні, яке тривало 61 день, відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА. Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів та кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося, — заспівали свій гімн «Ще не вмерла Україна». Вони започаткували початок кінця радянської системи.

У 1956 році Іван Кульчицький звільнений із місць позбавлення волі, відсидів 8 років замість 25-ти. Цей період називали Хрущовською «відлигою», що тривав після смерті Йосифа Сталіна з 1953 по 1964 роки. Цей період характеризувався зменшенням політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним послабленням тоталітарної влади. Іван Кривуцький згадує:

«Важливішим за матеріальний стан була інтелігентська модель поведінки, що передбачала високий рівень культури. Саморозвитку інтелігенти приділяли багато часу, це було частиною професії». Іван Кульчицький закінчив у Норильську політехнічний інститут».

Кульчицький і Калуш

Від 1990 року Іван Несторович Кульчицький мешкав у Калуші, був членом Української Республіканської партії, станичним Калуської станиці Братства вояків ОУН–УПА (до 2000 року).

Іван Несторович Кульчицький разом із своїми побратимами, друзями та однодумцями працював над відродженням національної пам’яті. Щоденно до нього зверталося дуже багато людей і з кожним він розмовляв, приділяв увагу, вислуховував, допомагав чим міг. Жоден масовий захід, присвячений УПА в місті чи районі, не відбувався без Кульчицького.

У пресі того часу вдалося віднайти інформацію про участь Івана Кульцчицького та Калуської станиці Братства вояків УПА в історичних подіях. І це — тільки невеликий перелік.

Іван Кульчицький особисто брав участь у перезахороненні жертв НКВС, які були знайдені у 1991 році у Войнилові, в 1992 році — в Калуші та Студінці, в 1993 році — в Добрівлянах, в 1994 році — в Новиці.

Наприкінці січня 1993 року у Калуші відбулася патріотична акція під назвою «Живий ланцюг єднання». Калушани, вишикувавшись по обидва боки вулиці від Майдану Незалежності до символічної могили Борцям за волю України в Підгірках, демонструючи єдність народу у його стремлінні до Незалежності. Активну, участь у даній акції взяли члени Калуської станиці Всеукраїнського братства УПА («Дзвони Підгір’я» від 28 січня 1993 року).

1 червня 1993 року в Калуші в залі училища культури відбулися урочисті проводи новобранців в Українську армію, в яких взяв участь Іван Кульчицький: «Я по щирому заздрю вам, дорогі синочки… маємо молоду державу. Будьте гідними служити в її війську, охороняти нашу матінку-землю. Слава Україні!» — «Героям слава!» — прозвучало у відповідь.

У вересні 1993 року Іван Кульчицький з побратимами відвідав Василя Яцишина, мешканеця Старого Угринова, ветерана УПА. Чоловік втратив зір.

У жовтні 1993 року відбулося велике свято до 51-ї річниці створення УПА. У Старому Угринові на віче виступав Іван Кульчицький.

1992 рік. Конгрес українських націоналістів в Івано-Франківську

Іван Кульчицький взяв участь у відкритті меморіалу на місті загибелі учнів торгівельної школи на площі Героїв у Калуші («Дзвони Підгір’я», листопад 1993 року).

У листопаді 1993 року до Калуської станиці Братства вояків УПА завітав заступник голови Луганського обласного братства, референт обласного КУНу Микола Галик, який подякував за допомогу у забезпеченні дітей підручниками з історії України та буквариками для шкіл області з українською мовою навчання.

Також ветерани УПА взяли участь у перезахоронені на цвинтарі в Добрівлянах оунівців, ростріляних у грудні 1943 року в Новиці.

5 січня 1994 року Калуська станиця братства вояків УПА спільно з військкоматом створила ініціативну групу для проведення міськрайонної установчої конференції Спілки офіцерів України. Бажаючих стати членом СОУ (Спілки офіцерів України) пропонували звертатись ло міськрайонної організації Братства вояків УПА.

Напередодні третьої річниці незалежності ветерани УПА Калущини разом із представниками молодіжних організацій взяли участь у автопробігу селами Калущини та згадали молодість. Почалася акція зі святкової ходи вояків УПА у військових строях під звуки духового оркестру на площі перед кінотеатром «Відродження» («Дзвони Підгір’я», 30 серпня 1994 року)

Калуська станиця Братства УПА отримала подяку за благодійні внески для будівництва Будинку українського інваліда у Моршині («Дзвони Підгір’я», жовтень 1994 року).

А під час науково-практичної конференції «Український націоналізм — ідеологія побудови незалежної держави» було освячено хоругву Братства вояків УПА Калущини («Дзвони Підгір’я» від 31 грудня 1994 року).

Цього ж року ветерани Калуської станиці взяли участь у панахиді під час перезахоронення у Негівцях останків вояків УПА, які загинули на хуторі Кізі в травні 1945 року.

Упродовж 1994-1996 років у селі Завій за особистим клопотанням Івана Кульчицького матері загиблого побратима громада збудувала нове помешкання.

Іван Несторович Кульчицький помер 5 лютого 2008 року. Похований у Калуші.

Наталія МЕЛЬНИК, краєзнавиця

загрузка...
загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Загрузка...

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: