На війну Василь Федоришин пішов зі словами: "Молоді мають жити" Василь Федоришин — капітан, командир 1 штурмового взводу військової частини Т-0950. Народився 14 квітня 1970 року в Калуші. Був молодшим сином в сім'ї, брав приклад зі старшого сина Ігоря. Батьки працювали, тому сини часто їздили гостювати до своєї бабусі Насті у село Тернавка, що на Львівщині. Саме там хлопець полюбив рибалити та збирати гриби і ягоди, йдеться в проєкті "Спрогади крізь віки", інформують "Вікна".
Навчався у Калуській ЗОШ №3, де наприкінці 10 класу зустрів своє кохання — дівчину Любов.
Закінчивши школу, Василь твердо вирішив стати військовим пілотом, тому вступив до Вяземського навчального авіаційного центру за профілем «льотчика-винищувача». Курсантське навчання було захопливим: нові знання, друзі, враження, військова підготовка, вивчення літака. І ось мрія збулася — Василь підкорив небо. Закінчив авіаційний центр у званні молодшого лейтенанта.
На початку 1990-х в Україні з працевлаштуванням за омріяним фахом було важко, тому, повернувшись на Батьківщину, продовжив навчання на стоматологічному факультеті Івано-Франківської медакадемії.
У 1992 році одружився на тій самій дівчині, з якою познайомився у 10-му класі. Вже наступного року молоде подружжя стало ще більш щасливим — народився син Андрій, якого батько безмежно любив.
Андрій згодом теж став пілотом на радість батька. 1990-ті роки були важким випробуванням для молодої сім'ї: пошуки роботи, житла. Але працьовитість та чуйність до пацієнтів принесли свої плоди: у 2002 році разом із братом Ігорем Василь відкрив стоматологічний кабінет, де і працював до 11 березня 2022 року.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, колишній військовий не міг стояти осторонь. У перші дні війни добровольцем звернувся до територіального центру комплектування і соціальної підтримки, залишивши свою улюблену лікарську роботу. На війну пішов зі словами: «Молоді мають жити».
Був призначений командиром роти військової частини Т-0950, служив на Закарпатті, охороняв державні кордони. Був строгим, вимогливим, але справедливим, — саме так про нього згадують побратими. Але спокою Василю не давало бажання захищати країну на передовій, тож невдовзі подав рапорт командуванню про направлення його в зону проведення активних бойових дій на Донеччину.
У взводі виявився старшим не лише званням, але й найстаршим за віком.
"Він нам був за батька, опікувався, розраджував, підтримував добрим словом, подавав приклад мужності", — розповідають бійці, які воювали під командуванням Василя Федоришина та були з ним в останньому бою.
23 жовтня 2022 року взвод під командуванням капітана Василя Федоришина потрапив у засідку поблизу села Водяне. Він пішов першим, коли ворог вдарив з артилерії, завдавши смертельного поранення командиру. Бійцю було 52 роки.
Хлопці врятувались: хоч не обійшлося без поранень та контузій, проте залишились живими.
Посмертно загиблому захиснику присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
21 травня у Калуському ліцеї №3 відбулося відкриття інтерактивних меморіальних дощок трьом загиблим Героям. Серед них — і Василеві Федоришину.
Слова вдячності Героям та Захисникам висловив кращий друг Василя Федоришина, учасник бойових дій, депутат обласної ради Ігор Очкур.
Заступник командира військової частини, де служив Василь Федоришин, Роман Авєрчєнко та побратими Героя вручили рідним Захисника почесну відзнаку, якою, на жаль, посмертно нагороджений воїн, — «Золотий Хрест», а також прапор штурмової бригади. Військовослужбовці повідомили й про те, що президент України Володимир Зеленський підписав наказ про присвоєння Герою ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
