Ви могли б у цьому переконатися, якби вас запросили 9 серпня до Криму на святкування дня народження Леоніда Кучми. Один із політиків, що був присутнім на урочистостях з цього приводу, розповів, з яким ентузіазмом сотні політиків і бізнесменів хотіли особисто привітати Президента. Це при тому, що другий президентський термін Кучми добігає кінця за кілька місяців. „Всі говорили, що навіть після цього він залишиться поводирем для значної частини української еліти”, — розповів гість.
Секрет любові сильних світу цього до Президента — в його повноваженнях. Глава держави будь-якої миті може звільнити будь-якого чиновника: від прем’єр-міністра до голови районної адміністрації і призначити на його місце будь-яку людину, яку визнає гідною. Він може накласти вето на ухвалений Верховною радою закон. І видати указ, який буде обов’язковим для виконання. У його руках — кар’єри всіх глав силових відомств. Врешті, він представляє нашу країну в міжнародній політиці.
Кравчук вважає, що Президент України успадкував повноваження Центрального комітету Компартії СРСР.
„Президент фактично призначає всі кадри. Раніше це робив ЦК, який ніколи не відповідав за наслідки. Так само і Президент. Фактично ми маємо стару модель з новою назвою. Тільки в ЦК була видимість колегіальності, а Президент ухвалює рішення одноосібно”, — зазначає Кравчук.
Таке становище робить Президента всемогутнім. Експерти, яких ми попросили прокоментувати досягнення Президента, що йде, говорили як хвалебні, так і критичні слова. Єдине, в чому вони солідарні: досягнення і провали країни насамперед належать главі держави.
Можливість одноосібно приймати рішення, які багато в чому визначають, як живуть всі українці, — небезпечна річ. Так вважає політолог Володимир Маленкович, який допомагав Кучмі виграти вибори у 1994 році. Потім Маленкович перетворився на одного з найпослідовніших критиків Президента, став затятим прибічником ідеї передачі влади парламенту. „На одну людину не можна покладати хід історії”, — говорить він.
Кравчук погоджується, що президентські повноваження відкривають дорогу як до великих перемог, так і до серйозних провалів. Він із задоволенням згадує, як зважився підписати Біловезькі угоди, які фактично поклали край СРСР, хоча цій ідеї чинили великий опір. „Якби я не міг приймати рішення, ми б їх ніколи не підписали, — каже екс-президент. — іншого боку, якби я слухав своїх радників, ми б не стали так швидко виходити з рублевої зони, а подумали про заощадження людей та рахунки наших підприємств. Тепер я вважаю, що це рішення було хибним”.
Чи можна обрати Президента, який слухатиме себе, коли він має рацію, й інших, коли він помиляється? Очевидно, ідеалу досягти неможливо. Але є два чинники, які експерти вважають ключовими для успіху нашого нового лідера.
По-перше, він має якнайкраще розуміти, які саме дії дозволяють розв’язати головні проблеми країни. Як це перевірити? Багато про що може сказати його попередня робота і переконаність його виборчих гасел. Підіть на мітинг кандидата, який вам подобається. Поставте йому питання, як він вирішуватиме проблеми, що найбільше вас хвилюють.
Другий чинник успіху — Президент повинен оточити себе правильними людьми. Рівень його команди величезною мірою визначатиме якість його рішень.
Уранці тобі розкажуть, яке це правильне рішення. В обід приходять інші: „Та це ж вони для себе просять, треба робити ось так”! А ввечері йдуть треті і переконують, що і те, й друге рішення не можна приймати”, — згадує Кравчук. — „І кожен починає з державних справ, а потім виходить — за себе просить, за того, або щось хоче пролобіювати”.
Висновки накладають на кожного з нас велику відповідальність. Перша: людина, яку ми цієї осені зробимо Президентом, сильно впливатиме на те, як житимемо ми, наші родини, наші знайомі. Друга: аби не пошкодувати про свій вибір, кожен з нас має стати справжнім суддею, детально і неупереджено розслідуючи справу перед тим, як винести вердикт.
Ватикан: коли час зупинився