Зразкова революціонерка

Ця тендітна заколотниця надихнула українців діяти. В одному зі своїх нечисленних інтерв’ю Юлія Тимошенко розповідає Томові Ріду про те, що підтримує її бунтарський дух.
Переглядів: 368

За останні сім років Юлія Тимошенко пережила позбавлення волі, тюремне ув’язнення свого чоловіка і кілька замахів. Але навіть незважаючи на драму, що супроводжувала її протягом  усього життя, вона ніколи не могла уявити тих подій, які зробили її ключовим гравцем в одному із найнесподіваніших політичних переворотів у сучасній історії.
З 21 листопада Тимошенко стала силою, яка стоїть за протестами, у ході яких майже півмільйона людей мітингували біля будинку парламенту в Києві. У міру того, як країна розганяється для останнього ривка на шляху до справжньої демократії, чарівний радикал, заступник лідера опозиції Віктора Ющенка витримує зростаючий тиск — зберегти імпульс для реформ.
Однак, коли я приїжджаю на її дачу під Києвом, там немає ні фанфар, ні візуального обшуку з боку чоловіків з пістолетами “Глок”. Я просто штовхаю задні двері, і бачу перед собою мініатюрну миловидну жінку з копицею золотаво-мідяного волосся, одягнену в рожеві джинси і чорну сорочку-поло. Вона посміхається тією самою приголомшливою посмішкою.
Згадую статтю в журналі “Economіst”, яка попереджає, що, хоча вона і виглядає як Одрі Хепберн (Audrey Hepburn), кожний, хто піднявся на таку висоту в країні, де політика часто нагадує помсту якобітів, повинен мати стрижень. Але навіть якщо це так, його важко розглянути, коли вона, перепрошуючи, сплескує руками: “Хочете кави або чаю?”
Почуваю себе не у своїй тарілці. Хіба нервувати повинен не я? Зрештою, вороги прозвали Тимошенко “газовою принцесою” і зображують її безжалісним олігархом. Її представляють баронесою-розбійницею, яка нажилася на енергетичній галузі України під час божевільної приватизації 1990-х, коли люди мерзнули, а фабрики закривалися. Прихильники Тимошенко, які не поступаються їм у чисельності, вважають її святою.
Сільські старі люди приїжджають у Київ, щоб подарувати їй ікони. У деяких на стінах висять її фотографії. Для шанувальників вона українська Аун Сан Чі Су (Aung San Suu Kyі, лідер демократичної опозиції Бірми, лауреат Нобелівської премії миру. — Ред.). Маріанна постперебудовчого покоління (Маріанна — традиційний символ Французької республіки. — Ред.).
“Україна завжди казала, що ці вибори будуть вирішальними, — каже Тимошенко, нахиляючись вперед. — Але я можу з упевненістю сказати, що за останні чотири роки влада східних кланів настільки зміцнилася, що якщо народ не поверне собі владу зараз, він уже не зробить цього ніколи”.
Тимошенко народилася в 1960 році в Дніпропетровську, у російськомовному селі, де народився Леонід Брежнєв. Вона одержала економічну освіту і заробила величезний статок на угодах в енергетичній сфері. Потім вирішила зайнятися політикою. У 2001 році, у 41-річному віці, із представника нової і непопулярної грошової еліти країни вона перетворилася у віце-прем’єра.
“Я поняття не мала, як функціонує демократія, — розповідає вона. — Вперше я проголосувала сама за себе на виборах у парламент. Ми створили бізнес, брокерську компанію, яка торгує сталлю, вугіллям, бавовною й іншою сировиною в обмін на російський газ. Ви повинні зрозуміти, що після розпаду Радянського Союзу старі торгові зв’язки розпалися, і в України не було адекватних ринків для збуту сировини. Я побачила, як можна допомогти їхньому відродженню, але в країні не було законів для підтримки приватного бізнесу. Уряд, як і раніше, складався головним чином з комуністів і не хотів нічого змінювати”.
Намагаючись домогтися змін, вона появилася в парламенті. “Незабаром я зрозуміла, що велика частина прийнятих там рішень була лише механічним твердженням указів президента Кучми”.
І вона закликала до імпічменту. “Він брав хабарі за номенклатурну приватизацію. Брав хабарі за призначення на впливові посади. Він казав: “За умови, що ви будете працювати на мене, я продам вам цю фабрику чи ділянку за мінімальною ціною”. Він стоїть на чолі тіньової економіки”.
У 2000 році Тимошенко стала міністром енергетики, але успішне руйнування владою регіональних ділових кланів призвело до того, що вона швидко впала в немилість. Виявилося, що вона занадто гарна для своєї роботи. Через посередників українські олігархи спробували “переконати” її відмовитися від програми реформ або бути готовою до нечуваних наслідків. Вона відмовилася.
Спочатку український уряд скасував контракти її компанії з Росією. Потім зажадав, щоб компанія виплатила державі 5 млрд. доларів і повернула Росії весь газ, який Україна вже спалила в будинках і генераторах. Під вантажем цих боргів компанія, УЄСУ, розпалася, але вороги Тимошенко на цьому не зупинилися. Вони кинули у в’язницю її чоловіка Олександра, співвласника УЄСУ. Потім забрали її свекра. А 13 лютого 2001 року   міліціонери, розмахуючи автоматами, ввірвалися в будинок Тимошенко, щоб заарештувати її саму.
“Після арешту чоловіка я знала, що незабаром прийдуть і за мною, — згадує Тимошенко. — Я склала все найнеобхідніше в сумку, з якою не розставалася. Я могла б виїхати і попросити притулку, але всерйоз це не розглядала. Я відчувала, що якщо виїду, це буде капітуляцією, і якщо всі нормальні люди будуть вигнані, країна не зможе вижити. Я провела у в’язниці 43 дні”.
Олександрові вдалося врятуватися, зараз він ховається за кордоном. Її свекра, Геннадія, звільнили лише недавно після декількох років слідства. Донька Юлії Женя розповідає: “Його утримували в жахливих умовах, і він ледь не вмер. В останній момент його перевезли в реанімацію. Він усе ще заново вчиться ходити”.
Тепер Юлія живе з донькою, двома домогосподарками і, час від часу, з мовчазним охоронцем. Я запитую про умови її утримання у в’язниці. І вперше її рівновага порушується.
Я розумію, що вона от-от розплачеться. Як це не абсурдно, але мені хочеться поплескати її по коліну. Але вона не хоче розповідати про свої страждання. Говорить тільки про інших ув’язнених і про долю судді, який ухвалив звільнити її — це погубило його кар’єру і його дітей.
На перший погляд, перемога опозиції здається практично неможливою. Москва, яка боїться  зростаючого впливу Заходу на своїх кордонах, дала зрозуміти, що підтримує нинішній режим.
Вдало вибравши час, російська прокуратура пред’явила Тимошенко обвинувачення в корумпованості російських чиновників. Крім ведення передвиборної кампанії, їй також доводиться відбивати спроби екстрадиції і жити в страху бути викраденою спецслужбами.
Так що зробить опозиція у випадку перемоги? Чи виступить Тимошенко проти олігархів? Подібні спроби приборкати тіньових бізнесменів у Сербії вартували життя прем’єр-міністру країни Зорану Джинджичу  — торік його застрілив снайпер. У Росії президент Володимир Путін обрав іншу тактику, надавши неофіційну амністію олігархам, які залишилися після президентства Бориса Єльцина.
Зненацька Тимошенко знову посміхається своєю приголомшливою посмішкою. “Ми не можемо починати з економіки. Ми повинні відновити диктатуру закону і вільну пресу. Крім того, олігархи — боягузи. Як тільки вони зрозуміють, що система змінилася, їм доведеться змінити свої методи, щоб не сісти у в’язницю”.
І, нарешті, у який бік буде схилятися Україна, знову ставши нормально функціонуючою країною?  Чи буде вона схилятися до Європи чи стане чекати вказівок Росії?
“Я не ринковий фундаменталіст, — каже Тимошенко. — Мені не подобається ні Фукуяма , ні Маркс — ці радикальні філософи не повинні квапитися з пророкуваннями кінця світу. Я вважаю утопії нудними. Україні настав час вирости”.