Шлемко, Томенчук, Борович… Не знаю, які б словосполучення підібрала славетна (на мій погляд) журналістка Коробова, якби жила у нас (на Прикарпатті) хоча б із року 1989-го, але я, окрім тихого мату, чомусь нічого придумати не можу… Може не культурний я, може не вихований як слід… Хоча. Скоріш за все, надто довго живу в цій області, надто рано почав цікавитись політикою, і надто вже приймаю близько до серця все, що тут відбувається…
Що ж. Призначення відбулись. Спробую аргументувати, чому перший потік думок був саме таким.
ТОМЕНЧУК Богдан Михайлович, заступник голови ОДА з гуманітарних питань. Цю саму посаду Поет, так його часто (поза очі, зрозуміло) називають в стінах Івано-Франківської Білої Хати, займав з лютого 1998 року до літа 2003-го. Ніякими особливими державотворчими успіхами, окрім віршів, на цій посаді Богдан Михайлович не відзначився. Хіба, окрім референдуму “за народно-кучминою ініціативою” у 2000 році (тоді Івано-Франківщина “дала на гора” майже 90% голосів), за проведення якого він був відповідальний, або прагнення стати народним депутатом у 2002-му, наперекір висуванцю “Нашої України” Є.Гірнику та з мінімальним використанням адмінресурсу (як і належало тоді заступнику голови ОДА)... Мені ще запам’ятався рік 99-й, “коли Кучму вдруге вибирали”. Тоді новий-старий заступник губернатора на одній із передвиборчих нарад із ЗМІ регіону сказав дуже цікаву фраз: “На свободу слова наступу не буде, але на позицію редактора – буде”... Отак-от! Як не в чоло, то в тім’я. Мабуть, Миколі Томенку, відомому любителю боротися за свободу слова, а тепер другому прямому керівнику Томенчука, ця фраза видалась би “не зовсім демократичною”. Однією з легенд, якою “виправдовують” призначення Томенчука на не нову для нього посаду, є ніби причина звільнення пана Богдана. Під це пробують втиснути опозиційність, яку наче виявляв він на посаді. Що ж, якщо ж опозиційністю вважати бездіяльність, то, певно, так воно і було…
Підсумовуючи це призначення, можна сказати, що саме в період, коли Богдан Михайлович був у “старій” владі, вона (та, стара влада) стала далекою від народу. “Був він у ній”, починаючи з 1990-го по 2003-й (слабо?!)... А коли, вже після звільнення з обласної адміністрації, пан Томенчук очолив телерадіокомпанію “Вежа”, там активно почала нав’язуватись політика, чимось схожа на горезвісні “темники”... Тільки в іншому напрямку. От так…
Другим, не менш цікавим персонажем “нової команди”, є заступник голови ОДА з питань економічних – Дмитро Васильович ШЛЕМКО. Як на мене, то це той, про кого дуже часто згадують народні депутати в законопроектах про люстрацію. Ні-ні! Він зовсім не олігарх, який розкрадав державне майно неньки України. Він… Як би це м’якше? Та що там! Справжній комуніст. Майже єдиний комуніст в області, який стримав слово. Мужик сказав – мужик зробив! Вийшов у 91-му з тоді обласної цитаделі КПРС (тепер вже років чотирнадцять — Біла Хата) до мітингуючих рухівців та інших борців (щирих борців) за незалежність України від Союзу Совєцьких і сказав: “Рано радуетесь! Мы сюда ещё вернёмся!!!”. Сказав, зло так зиркнув на блакитно-жовті, ще не звичні для тогочасної партноменклатури, стяги і пішов, гордо піднявши голову, як справжній комуніст. А, судячи з біографії, таким він і був.
В “ті часи” будь-кого на декана чи завідувача кафедри не призначали. А він ними був. І комсомольцем справжнім був (навіть дожився “при Брежнєві” до керівника оргвідділу обласного комітету ЛКСМУ), і комуністом теж, у найважчі для партії часи був (з листопада 1990-го по серпень 1991-го – секретар обласного комітету КПУ). Але влада змінилась. Довелось дуже швиденько освоїтися в нових умовах (біологи кажуть, що так можуть тільки паразити). Майже одразу, після того, як вийшов з обкому із гордо піднятою головою, пішов у міськвиконком і став засновником аж двох порочних витворів капіталізму-імперіалізму: ТОВ “Оптімум” та виробничо-торгового підприємства “ДІО”, які дають йому прибуток і нині. Цікаво, скільки податків ці підприємства перерахували в бюджет? Ой, дуже цікаво! А ще, цікаво, чи товариш заступник голови ОДА з політекономії, перепрошую, економіки виконає вказівку президента Ющенко щодо відносин “політика – бізнес”...
Та бізнес бізнесом, а за справами комсомольсько-партійними Дмитро Васильович скучив уже через рік-два і в 1994-му очолив партію “Міжрегіональний блок реформ” (була колись така, поки гроші в неї були), яка висунула його кандидатом в парламент. Паралельно – номер 16 в списку від блоку “СЛОн – Соціально-ліберальне об’єднання” (і таке було)... Набрав новоявлений реформатор і соціал-ліберал “аж” 1,5 відсотка довіри виборців (куди там Кучмі із шістьма!). ВО “Батьківщина” стала для Дмитра Шлемка черговим політичним проектом на рівні області, який, як виявилось, дав йому шанс виконати обіцянку, дану в 91-му… Підсумовуючи це призначення: чого добився Шлемко для (не від, а саме “для”) “Батьківщини” і БЮТу в області? Чого досяг в бізнесі, крім напівоблізлого кафе-бару? А про студентів ІФНУНГ (Івано-Франківського національного університету нафти і газу. — Ред.), у яких він приймає заліки та екзамени, я промовчу…
БОРОВИЧ Богдан Карлович, якого губернатор бачить своїм заступником з питань промисловості, в порівнянні із Шлемком – політично стабільний, має досвід державного будівництва та управління. З 1994 до 1998 року був мером Івано-Франківська. До речі, програв вибори недавньому керівнику штабу В.Ющенка Зіновію Шкутяку, якого ще кілька тижнів місцеві політпровидці пророчили в губернаторське крісло. Але позитив Богдана Карловича проглядається тільки на фоні митця Томенчука та перешиванця Шлемка. Якщо подивитись окремо…
Згадаємо, приміром, час правління Боровича обласним центром. Яких тільки пліток не говорили бабусі під під’їздами та на базарчиках!!! О! Перше – це базари, яких при Боровичі розвелось скільки, що й злічити не можна. Разом із ними – бруд по всьому місту. Багато говорили і про оборудки тогочасної мерії із землею. Приміром, за розчерком пера Богдана Карловича приватна фірма отримала на 20 років в оренду землю. В самому центрі міста, центровіше не буває. В то й же час, по обидва боки Івано-Франківська на берегах Бистриць (на зло всім природоохоронним нормативам), з’явились автозаправні станції (скільки про них і Боровича розмов було!)... Але то таке. Нова міська влада затьмарила подвиги старої, тому й згадати щось дуже цікаве саме про “ті часи” важко. Але було.
Підсумовуючи призначення: щодо промисловості, то пану Богдану явно допоможе досвід останнього місця роботи – Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (а це була влада чи ні? стара?..). Єдине турбує: пора би, Богдане Карловичу, вже й на заслужену пенсію. Молодим дорогу б дати, та й законодавство українське, як не як, для всіх писане. Особливо – щирих патріотів.
Ех… Аж Шевченко у мізки стука сам перефразовуючись: “Ой Романе, Романе… Не так воно стало”... Зал облдержадміністрації шокований. Розгубленість, здивування, страх. Все, що завгодно, тільки не захоплення. Розгубленість від того, що, здавалося б, найсмішніші прогнози стали реальністю. Здивування від вибору молодого і ніби амбіційного губернатора, який “повівся” на “політику”. Страх за економіку, промисловість і гуманітарну політику в області.
Але надія залишається. І поки що ця надія – сам Роман Ткач. В нього залишився місяць до першої, серйозної доповіді Президенту. Ще менше часу для того, щоб виправити враження про команду заступників, яку він створив… А воно (враження) щось не зовсім оптимістичне.
Дай Боже, щоб я помилився в цьому враженні…
Ватикан: коли час зупинився