Нас об’єднала не гільйотина!

Приводом для написання цієї статті стала публікація в місцевій пресі під назвою «Хто кого залякує?» екс-члена УНП Ігоря Хомича
Переглядів: 390

Не встигли минути дні святкування Помаранчевої революції, а в окремих осіб (тепер уже не членів нашої партії) одразу ж виникло розчарування тим, що Українська Народна Партія як найбільша політична сила блоку «Наша Україна» недостатньо представлена у виконавчій владі. А за що ж тоді, мовляв, боролись? За торжество демократії, за право бути демократичною державою, за незалежність України чи за власне місце під сонцем? Тепле і прибуткове, та ще й з помаранчевим смаком. Може, саме це і є причина непорозумінь, розбрату та важких недуг?
На жаль, деякі «переможці» розуміють перемогу Помаранчевої революції не як перемогу демократії, а як перемогу конкретних особистостей, які працювали у штабі «Нашої України» під час виборчої компанії. Вони і думати не хочуть про якусь демократичну поведінку влади. Для них влада – вона і є влада. А що ж ще?
А тепер про гільйотину. Примара її чітко вималювалась рівно рік тому у багатостраждальному Мукачевому. Члени тільки однієї партійної організації Івано-Франківщини – Української народної партії – зібралися 21 квітня 2004 року на центральному майдані Мукачевого, де на підтримку місцевих жителів цілий день розвивалися наші партійні знамена. І саме про блиск гартованого леза попереджали вони 25 квітня на мітингу в Калуші поблизу кінотеатру «Відродження» громаду краю: «Люди, будьте пильними!». Не страх гільйотини веде під гільйотину, а свідомий вибір в ім’я  свободи, незалежності та  процвітання нації і держави. Чи не тому  таким високим був і є рейтинг «Нашої України», що основні політичні сили – її творці (УНП, НРУ, КУН, ПРП) робили загальну справу безіменними в міру своїх сил, чисельності, структурованості, відваги та інтелекту. Кому як не Вам, шановний Ігоре Хомич, відомий внесок районної організації УНП у нашу спільну перемогу. А для непосвячених – невеличкий екскурс в історію партії. Нехай читач судить про її «розкольницьку» діяльність.

Історія перемог
1999 рік. Угода про співпрацю  між Українською Народною Партією  та «Батьківщиною», підписана Юрієм Костенком та Юлією Тимошенко, започаткувала формування першої в українському парламенті нелівої більшості, яка півтора року підтримувала уряд Ющенка.
2000 рік. Партія делегувала своїх представників до першого в Україні демократичного уряду на чолі з В. Ющенком, підтримувала уряд законодавчо, політично і практичною роботою. Національно-демократичні сили в Україні вперше довели: влада може працювати на інтереси українських громадян.
2000-2001 рр. Партія ініціювала роботу з об’єднання національно-демократичних сил для спільної участі в парламентських виборах-2002. З її ініціативи створено об’єднання демократичних сил «Українська правиця», до якого ввійшли близько 50 громадських організацій та політичних партій. «Правиця» стала прообразом виборчого блоку національно-демократичних сил. Разом з Народним рухом України партія започаткувала формування широкого об’єднання демократичних сил на парламентські вибори 2002 року – блоку «Наша Україна» на чолі з В.Ющенком.
2002 рік. Як один з ініціаторів та засновників блоку «Наша Україна», партія брала участь у виборах-2002. Блок набрав майже 25% голосів виборців.
2003р., січень. Відбулося об’єднання з 12-ма обласними структурами Демпартії України.
2003 р., грудень. УНП на своєму з’їзді першою серед політичних сил України офіційно підтримала кандидатуру В.Ющенка на посаду глави держави. Як найбільша партія блоку, вона розгорнула підготовку своїх низових структур для роботи в територіальних, дільничних виборчих комісіях, спостерігачів та агітаторів, а також розпочала роботу над створенням єдиної демократичної коаліції  з єдиним кандидатом у Президенти. Протягом року голова партії Юрій Костенко вів переговори між В. Ющенком, Ю.Тимошенко та О. Морозом щодо формування демократичної опозиції з єдиним кандидатом у Президенти. Перед початком виборчої кампанії Ющенко і Тимошенко підписали угоду про створення «Сили народу».
2004 рік. Українську державу вперше очолив представник демократичних сил – Віктор Ющенко.
2006 рік. Головне завдання – перемога на виборах до рад усіх  рівнів для формування демократичної більшості, яка працюватиме на виконання програми Президента В.Ющенка.
Що б не прагнули дорікнути „народникам”, УНП є пропрезидентською партією і планує допомагати Президенту відстоювати національні, а не бюрократичні інтереси. Партія в своїй програмі має мету — забезпечувати гідність, честь, права і свободи людини як найвищу соціальну цінність. Наша відмінність у тому, що у нас на першому місці — національні пріоритети, а стратегічним завданням — повернення Україні українського обличчя, якого ми так і не набули.

Одна ідеологія — помилка
УНП  вважає, що робити ставку на одну партію, на одну ідеологію для загальнонаціонального лідера – це велика помилка. Ми хочемо, щоб до парламенту прийшло якомога більше представників політичних сил, які підтримують Президента і його програму. З цієї ж причини Калуська  районна організація УНП у своїй Заяві привітала створення «Народного Союзу Наша Україна», оскільки утворення нової партії не завадить консолідації сил, які здатні підтримати Уряд та Президента України. Наступним логічним кроком в умовах демократичного суспільства, на нашу думку, було б формування сильних політичних партій трьох основних ідеологічних течій: національно-демократичної (або правоцентристської); ліберальної; соціал-демократичної (або робітничої).
Прив’язуючи себе до лідера країни В.Ющенка, «Народний Союз» прагне показати себе єдиною реально провладною партією. Однак проблема полягає в тому, що нинішня влада має кілька облич. Поряд з Віктором Ющенком на цю ж роль «заслуговують» як мінімум Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Схоже, що нова українська влада все більше асоціюється з особистостями, аніж з партіями чи тим паче кланами. Ця тенденція і визначатиме напрямок боротьби на наступних парламентських виборах. Таку саму думку висловлює відомий політолог Віктор Небоженко: «На парламентських виборах це не буде боротьба ідеологій, а боротьба особистостей».
Журналіст Сергій Рахманін в газеті «Дзеркало тижня» (№8, 2005) зазначає: «…принципи формування «партії Ющенка» сильно скидаються на ті методи, за допомогою яких не так давно створювалася горезвісна «За ЄдУ». Символічно, що головним адміністратором нового проекту призначено Романа Безсмертного».
В цій ситуації УНП вважає своїм обов’язком тримати правий фланг і пропонувати суспільству праву альтернативу. І там, де влада буде відходити від цього, УНП реагуватиме принципово, послідовно і конструктивно.

У правильну партію кроком руш!
Що ж до «місцевих апологетів роздробленості» та «гучних заяв» — пора „розкласти яйця по кошиках”. Замовниками публікацій, які з’являються у пресі проти УНП, мабуть, пам’ятають, що перед конференцією Калуської районної організації УНП відбулося засідання проводу, на якому колишній керівник організації, голова райради п.В.Прокопів силою свого авторитету і кількістю своїх прибічників намагався провести рішення про влиття районної організації УНП до складу партії «Наша Україна». Але не тої, що є «Народним  Союзом», а тієї, що мала дівоче прізвище ПРП. І тільки принципова позиція меншості (!) членів проводу не дала змогу здійснити цей «прожект». Натомість було запропоновано об’єднуватись у межах всього блоку «Наша Україна» при умові прийняття відповідного рішення конференцією обласної організації та з’їзду УНП. Думка районної організації була озвучена на обласній конференції п.Ю. Мащакевичем, однак рішення з цього приводу не набрало необхідної кількості голосів.
Відомо, що ще до з’їзду УНП керовані телефонним способом особи таємно готували розкол районної партійної організації, не порадившись ні з осередками, ні з усією організацією. Навіть дійшло до того, що, перебуваючи в лікарні, п.В.Прокопів (тоді ще голова партійної організації) підписує листа про розірвання договору оренди приміщення районної структури УНП нібито через відсутність коштів. Ну що ж – помста витончена, але для організації — не смертельна. Скоріше смішна й жалюгідна.
Боляче сьогодні спостерігати за «любителями» Віктора Ющенка, які дружніми колонами прямують в «Народний Союз» задля збереження чи досягнення її величності Посади. І не дай Бог, якщо хтось посміє дорікнути чи ще зухваліше – стати залогою. Не відмиється тоді від революційного пафосу «любителів» та їх поплічників. От за це вже дійсно страшно.
Однак буде прикро, якщо ми, через мізерну хитромудрість посварившись, загубимо своє покликання, свою долю і свої потуги. Раз мета задекларована спільною, лідер нації один, держава єдина, то й сили треба мати об’єднані. Перегрупування сил – закономірне явище перед кожною новою виборчою кампанією, і позиція районної організації Української народної партії  чітко задекларована в Заяві партійної конференції: створення блоку політсил з правоцентристською ідеологією. Але, перш ніж об’єднатися, ми повинні чітко зрозуміти, що ж нас розмежовує, й рішуче усунути ці перепони.