Нагадаємо, що справа № 2-719, яка фігурувала в депутатському запиті, розглядалася в Калуському міському суді 30 березня 2002 року під головуванням судді Мирослава Бойка. Тоді суд задовольнив скаргу довіреної особи ще одного кандидата на посаду міського голови Миколи Давидюка і зобов’язав територіальну виборчу комісію скасувати постанову № 28 від 29 березня 2002 року та рішення про реєстрацію Романа Сушка кандидатом на посаду міського голови. Приводом до такого судового рішення стало надання тоді ще кандидатом Романом Сушком завідомо неправдивої інформації про себе. Зокрема, кандидат в автобіографії не зауважив події чотирирічної давнини і факт своєї судимості (про що свідчить постанова Рогатинського районного суду від 8 жовтня 1998 р. по справі № 1-62).
Історія щодо легітимності перебування Романа Сушка на посаді міського голови Калуша була б неповною без оцінки ситуації з позиції самого Романа Васильовича. Отож друга, відмінна від версії Ігоря Насалика, точка зору на вже історичні події виглядає так.
До і після виборів
29 березня 2002 року Калуська міська територіальна виборча комісія на своєму ранковому засіданні розглянула заяву довірених осіб кандидата на посаду міського голови Миколи Давидюка про зняття кандидатури Сушка з виборів мера. Рішення комісії — в задоволенні заяви відмовити через відсутність підстав.
Того ж дня, о 14.30, почалося слухання справи в Калуському міському суді (під головуванням судді Лариси Галущак) щодо законності цього рішення виборчої комісії. О 17.45 суд вирішив: відмовити у підтримці клопотання довірених осіб кандидата Давидюка і залишити рішення виборчої комісії в силі. Рішення суду остаточне і оскарженню не підлягає.
Буквально за вісім годин, о 02.00 ночі вже 30 березня законність реєстрації Романа Сушка кандидатом на міського голову Калуша вже за новою заявою знову розглядається Калуським міським судом (головуючий суддя Мирослав Бойко). Така оперативність і поспішність, щоб суд засідав посеред ночі, на думку Романа Сушка, наштовхують, як мінімум, на певні роздуми. Адже такого не було з сумнозвісного 1953 року, коли відходили в минуле часи сталінських репресій. В сучасних умовах можливість термінових нічних судових засідань розглядається за виняткових обставин, коли, приміром, є реальна загроза життю людини. Тим не менше, вже під ранок суд виніс рішення, яким зобов’язав виборчу комісію зняти Романа Сушка з реєстрації. Це, як вказано наприкінці, також є рішення остаточне і оскарженню не підлягає.
Напередодні виборів, 30 березня вранці, знову зібралася Калуська міська територіальна виборча комісія. Буквально за добу скарга довірених осіб Миколи Давидюка встигла обрости двома протилежними по суті судовими рішеннями. Після вивчення всіх обставин, члени комісії залишилися непохитними: Романа Сушка знову вирішили з реєстрації не знімати.
І хоча за 24 години до відкриття виборчих дільниць (вибори відбувалися 31 березня) судових розглядів виборчих справ апріорі бути не повинно, в суботу, 30 березня, відбувся ще один суд в Калуші під головуванням нині покійного судді Остап’юка, який зафіксував факт незняття виборчою комісією кандидатури Романа Сушка з виборчих перегонів, але насправді не сказав ні „так”, ні „ні”. У рішенні було записано, що Калуська міська територіальна виборча комісія має скасувати свою постанову від 30 березня. Але при цьому нічого не сказано про такого ж змісту документ від 29 березня. Внизу так само записано: „Рішення остаточне і оскарженню не підлягає”.
Далі події, в трактуванні міського голови, набувають усіх ознак детективу. О другій годині ночі, за кілька годин до відкриття виборчих дільниць, до Калуша на двох автомобілях прибули працівники виконавчої служби Івано-Франківського обласного управління юстиції, які викликали з дому голову виборчої комісії Ігоря Очкура і вимагали виконання судового рішення та зняття кандидатури Романа Сушка з перегонів. Протягом двох годин, до четвертої ранку, знову засідала комісія. І попри певний тиск, все ж відмовилася зняти Романа Сушка з виборів, мотивуючи тим, що подібне рішення було б незаконним. Вранці гості з обласного центру поїхали додому ні з чим.
31 березня, неділя. Вранці відкрилися виборчі дільниці, в списках претендентів на посаду міського голови з-поміж інших була і кандидатура Романа Сушка.
Після підрахунку голосів (офіційні результати виборів міського голови тервиборчком одноголосно затвердив 2 квітня о 16.15) з’ясувалося, що з великим відривом переміг Роман Сушко (35% голосів виборців). За ним з результатом близько 16%, йшов Іван Климишин. Третім став Степан Різник. Щодо Миколи Давидюка, то він вибори програв зі скромним результатом — 882 голоси калушан на свою підтримку.
Вже після оприлюднення результатів виборів, до Калуського міського суду надходить чергова заява від довіреної особи Миколи Давидюка, де йдеться про необхідність визнати результати виборів міського голови недійсними.
Але і вже обраний Роман Сушко не сидить склавши руки. Він звертається до Івано-Франківського обласного Апеляційного суду з проханням перенести розгляд заяви до будь-якого, окрім Калуського, суду області.
Таким чином, 8 квітня в Галичі під головуванням судді Степана Вилки почалося слухання справи. Судове рішення (зрозуміло, що також остаточне і оскарженню не підлягає) — в задоволенні заяви позивача відмовити. Таким чином, Галицький суд підтвердив легітимність обрання Романа Сушка міським головою Калуша.
Тоді ,ж 31 березня 2002 року, Ігоря Насалика було обрано до Верховної Ради. Ясно, що у свіжоспеченого нардепа калуська справа жодного інтересу не викликала. „Чому депутат не оголосив свій запит відразу по свіжих слідах, після оприлюднення результатів виборів?” — риторично запитував міський голова. І сам відповів не це питання так:
— Бо знав, що вся справа шита білими нитками і має характер виборчих судових розглядів. Але при потребі вона завжди буде витягуватися.
Як би там не було, але той факт, що Роман Сушко вже більше трьох років виконує обов’язки міського голови, і досі ніхто (в тому числі і Ігор Насалик) інтересу до навколовиборчих судових перипетій не виявляли, є досить красномовним.
А тепер, коли, з одного боку, і пан Сушко вже встиг погосподарювати, і до чергових виборів — якихось дев’ять місяців, витягування старих справ і справді виглядає не як пошук правди після виборів 2002 року, а саме як передвиборчий, перед кампанією 2006 року, хід.
Причина всіх причин
Приводом для усіх судових розглядів спочатку навколо законності реєстрації Романа Сушка кандидатом на посаду міського голови, а згодом і легітимності його обрання стали події 1998 року. За версією Романа Васильовича, все відбувалося так.
7 березня 1998 року тоді ще як кандидат до Верховної Ради (і конкурент Ігоря Насалика) Роман Сушко мав зустріч з виборцями в Рогатинському районі. Ввечері, в господі сільського голови с.Пукова, довіреної особи кандидата Сушка — Петра Васьківа проходила зустріч. Жителі села привели туди і Федора Бандуру, який, мовляв, зривав агітки кандидата. Організувався невеликий скандал. Одне слово, стандартна передвиборча ситуація. Але згодом пан Бандура, якому на той час вже минуло 70 років, звернувся до суду: буцімто Роман Сушко його бив. На думку самого Романа Сушка, це не більше ніж спланована конкурентами акція. На користь цього твердження і те, що буквально за два дні інформація, що кандидат у народні депутати побив пенсіонера, набула широкого розголосу.
Далі були вибори. Роман Сушко програв. Ігор Насалик переміг. Тому засідання Рогатинського районного суду, яке відбулося 8 жовтня, практично ні в кого інтересу не викликало.
Нецікаво це було і позивачеві — Федору Бандурі, у якого „легкі тілесні ушкодження не викликали короткочасного розладу здоров’я”. Тим більше, що зустрічну заяву за „поширення завідомо неправдивих вигадок та нанесення образ” проти Федора Бандури подав і сам Роман Сушко. Тому сторони конфлікту прийняли рішення про примирення і підписали мирову угоду, відмовляючись від взаємних претензій.
Далі починається детектив з ознаками підтасовки документів. Роман Сушко каже, що офіційне рішення Рогатинського районного суду він так і не отримав. Воно вийшло на світ Божий вже у 2002 році. Тоді Роман Васильович щиро подивувався, що там йдеться „про закриття справи за амністією”.
Загалом закон „Про амністію” застосовується після обвинувачувального вироку, якого, на переконання пана Сушка, не було.
Суддя Геннадій Савчин, який вів справу, згодом надав нотаріально посвідчену заяву, де записано „обвинувачувального вироку щодо Романа Сушка не винесено і не застосовувалася дія Закону України „Про амністію”. Також змісту заяви надала і секретар суду пані Левітан.
Цікава деталь: підписи судді на постанові Рогатинського райсуду від 8 жовтня 1998 року та на підписаній ним заяві, на думку Романа Сушка, дуже різняться.
Напрошується кілька риторичних запитань: якщо закон „Про амністію” не застосовували (про це свідчать і запевнення Романа Сушка, і згодом підписаний суддею документ), то звідки взялася постанова Рогатинського райсуду? Загалом документ, наданий суддею, перебуває у явному дисонансі з постановою райсуду. Вони настільки протилежні за змістом, що можна стверджувати: один з двох є явно сфальсифікованим.
Щоправда, у 2002 році, коли поважні суди з’ясовували, правдиві чи неправдиві про себе дав дані кандидат Сушко, який вказав в автобіографії, що раніше „не був судимий”, довідку від Геннадія Савчина до уваги не взяли.
Що далі?
Якими будуть наслідки від запиту Ігоря Насалика до Мін’юсту щодо легітимності перебування Романа Сушка на посаді міського голови Калуша? Скоріш за все — ніякими. Менше, ніж за рік, відбудуться нові вибори, тому ревізія результатів попередніх — насправді нікому не потрібна. Інша річ — тема дискредитації одних політичних сил і, відповідно, набору додаткових плюсів іншими перед виборами 2006 року, яка стає дедалі актуальнішою. Тут, на думку Романа Сушка, якраз і перебуває справжня причина колотнечі навколо легітимності виборів мера Калуша у 2002 році.
Крапку у справі „Насалик проти Сушка” поставить Мін’юст?
Обмін „люб’язностями” між народним депутатом і мером, вочевидь, відбувся. Пан Насалик оприлюднив перед наступними виборами інформацію з метою піддати сумніву легітимність міського голови Калуша. У свою чергу, пан Сушко виклав свою точку зору на події навколо своєї персони. Але якщо нардеп оприлюднив копії відповідних рішень судових інстанцій, то мер про рішення Галицького суду на свою користь лише розповів.
Проте на прохання газети „Вікна” Роман Сушко люб’язно дозволив переглянути згадані ним на прес-конференції документи, відмовившись дати копії. Тому газета не може оприлюднити повністю рішення Галицького районного суду та нотаріально посвідчене свідоцтво, як це було з документами, наданими Ігорем Насаликом. Мер знову вирішив залишити ґрунт для домислів та недомовок, що, звичайно, не в його інтересах.
Крім того, відкритим залишається питання про те, чому ні суддя Рогатинського суду пан Савчин, ні міський голова пан Сушко не звернулися у правоохоронні органи з приводу того, що підписи одного і того ж судді на вироку і на нотаріально засвідченому свідоцтві суттєво різняться. Адже це — очевидний кримінал. На якому тоді документі підроблений підпис? На рішенні суду, який закрив справу про обвинувачення Романа Сушка і Федора Бандури, чи на свідоцтві, посвідченому нотаріально, де суддя стверджує, що не виносив рішення про закриття справи проти Романа Сушка за амністією?
Щоб поставити проміжну крапку у цій справі, формально залишається ще дочекатися відповіді Мін’юсту, куди Ігор Насалик направив депутатське звернення з приводу легітимності обрання мера нашого міста мером.
Ватикан: коли час зупинився