Нова влада багатьох розчарувала, бо люди так і не дочекалися змін у судовій владі, прозорості прийняття рішень, загалом відсутня чітка стратегія розвитку держави, а спроби покінчити з корупцією виглядають мляво. На місцевому рівні взагалі змінилося мало що. „Рік — це надто мало. Треба ще зачекати”, — проголошують оптимісти. Але їх щодалі стає все менше. „Не помиляється тільки той, хто нічого не робить”,— по-своєму трактують події останнього року найпалкіші прихильники Віктора Ющенка.
Розчарувань від дій (чи бездіяльності) нової влади накопичилося достатньо, але найбільшого удару ідеям, проголошеним на Майдані, завдала відставка у вересні уряду Юлії Тимошенко. Колись єдина „Сила народу” розділилася. Тепер вже напевне можна стверджувати, що сила, очолювана Юлією Тимошенко, піде на вибори паралельним до пропрезидентського НС „Наша Україна” курсом.
Як би там не було, але тактичні прорахунки команди Ющенка посприяли тому, що сьогодні саме Юлія Тимошенко багатьма сприймається як єдиний виразник цінностей Майдану. Ці цінності — у програмних засадах і ВО „Батьківщина”.
Про революцію і партію — у розмові з головою Калуської районної організації ВО „Батьківщина” Ольгою Сікорою.
— Події кількох тижнів, яким передував сумнозвісний другий тур президентських виборів 21 листопада 2004 року, нині пригадуються як яскравий калейдоскоп з облич радісних і переконаних у перемозі людей, які відчувають себе єдиним народом. Тоді лідер Вашої партії Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко виглядали на Майдані справді єдиною командою.
— Пам’ятаю усе до найменших деталей. По-перше, минуло не так багато часу, а по-друге, я є членом партії, яка послідовно відстоювала і продовжує відстоювати усе те, за що люди власне кажучи і боролися у листопаді 2004 року. Більше того, Помаранчева революція фактично мала двох рівних лідерів: Ющенка і Тимошенко. Любов і повага до цих особистостей спонукала сотні тисяч українців мерзнути на Майданах. Але найбільшою рушійною силою, вважаю, було не стільки бажання привести до влади тих чи інших людей, а просто неможливість надалі пристосовуватися до реальності. Це було всеоохоплююче бажання змін, надія на краще майбутнє. Таке піднесення просто не могло не привести до перемоги. Всі погоджувалися в одному: без Тимошенко не було б Майдану; без Тимошенко не було б Президента Ющенка.
— Але далі, схоже, щось пішло не так. Здавалося непорушний тандем Ющенко-Тимошенко розпався. Причому симптоми майбутнього розколу були помітними ще від початку: то Ющенко довго не міг визначитися з прем’єром; то, ніби не хотячи, під тиском Майдану, призначив на цю посаду лідера Вашої партії. Далі взагалі незрозумілі речі — „Батьківщина” не отримала жодного портфеля голови облдержадміністрації, а в уряді Юлії Тимошенко взагалі не мала „своїх” людей. Скандали і непорозуміння, які завершилися звинуваченнями найближчого оточення Президента в корупції та звільненням Юлії Тимошенко, привели до того, що „Батьківщина” опинилася обабіч влади.
— Якщо аналізувати рік роботи нової влади, то, як не прикро, але серйозних якісних зрушень відбулося надто мало. Насамперед, очевидні проколи в кадровій політиці, бо розрекламовані три П (порядність, патріотизм та професіоналізм) так і залишилися на рівні декларацій. Є багато випадків, коли на керівні посади призначають людей виключно за партійним принципом (мовляв, він свій, стояв на Майдані тощо). А головним, як на мене, має бути інше: чи здатна людина чесно і професійно виконувати певну роботу. Якщо так, то вона має працювати. На жаль, Юлія Тимошенко на кадрову політику у державі жодного впливу не мала. Проте Юлія Володимирівна, почасти навіть позбавлена підтримки „свого” ж Кабміну, зробила багато. Насамперед, її рішучі дії привели до того, що скоротився рівень тіньової економіки, про ще свідчить такий показник: без збільшення податків дохідна частина бюджету зросла на 70%. Нині вже не згадують, що у спадок від старої влади уряду Тимошенко дісталася бюджетна „діра” розміром 32 млрд. гривень та величезні соціальні зобов’язання перед Майданом. Але Юлія Володимирівна зуміла гідно з усім впоратися і обіцянки дані співвітчизникам не порушувала.
Вже після відставки Тимошенко, зокрема, закидали надто енергійну реприватизацію, але при цьому чомусь мовчали, що „нові мільйонери”, користуючись наближеність до команди Кучми, скупили українські заводи буквально „за копійки” і тепер всупереч тим же гаслам Майдану вони фактично отримали індульгенцію. Сьогодні влада особливо пишається з того, що вдалося вигідно продати „Криворіжсталь”, думають, куди скерувати виручені мільярди, проте не справедливо, як на мене, мовчать, що початок реприватизації металургійного гіганта поклав саме уряд Юлії Тимошенко, яка довго обстоювала цю ідею і у підсумку виявилася правою. Але лаври тепер пожинають інші. Те ж саме стосується і вступу України до Світової організації торгівлі: переговори, які тривають і досі та підготовлені зміни до існуючих законів — добра спадщина від роботи уряду Тимошенко. Прикро, але з відставкою Юлії Тимошенко на півдорозі загальмувала кампанія проти контрабанди. Яскрава ілюстрація, яка мене особисто обурила: Ющенко підписує меморандум з Януковичем. А там, між іншим, йдеться, що фальсифікаторів чіпати не будуть (як не згадати „бандитам — тюрми”) та загалом Президент обіцяє чесні вибори (нібито це не є прямим обов’язком гаранта Конституції).
— Надії Майдану на швидкі докорінні зміни не справдилися. А після парламентських виборів наступної весни може дійти і до реваншу старої влади. То чи актуальні гасла Майдану на майбутнє?
— „Батьківщина” і її лідер Юлія Тимошенко ні словом, ні ділом не порушили обіцянок, які під час Помаранчевої революції дали людям. Тому я в цій партії, як і тисячі моїх однодумців. Важливо зазначити, що сьогодні партія і ідеї Юлії Володимирівни — популярні і на Сході, і на Півдні, і, природно, на Заході України. „Батьківщина” — центристська партія, яка має надзвичайну розгалужену структуру на всій території України, на відміну від інших політичних сил, які охоплюють тільки праве або ліве крило і відповідно мають симпатиків здебільшого на сході чи на заході України. Ми зміцніли, стали справді загальноукраїнською політичною силою, яка є втіленням Майдану, тобто бажання змін на краще, поступу до демократії. У жодному випадку „Батьківщина” не протиставляє себе „Нашій Україні”: ми близькі за ідеологією, нас об’єднує спільна боротьба. За словами Юлії Тимошенко „ми тимчасово стали однією системою, але тепер формат змінився”. По суті ми хочемо одного — щоб суспільство стало справді відкритим, людям було зрозуміло, які конкретно рішення приймає влада, щоб існував зворотній зв’язок і кожен міг висловитися з того чи іншого питання і був почутий. Одне слово, щоб в країні було право і був порядок. А за тим прийде і матеріальне благополуччя. Адже це і є те, до чого праг-нув Майдан.
Ватикан: коли час зупинився