Ольга Сікора єдина з Калущини є кандидатом до Верховної Ради України за виборчим списком Блоку Юлії Тимошенко (№188) та балотується під №1 у списку БЮТ до Калуської районної ради. Сьогодні Ольга Сікора — гість редакції.
— Чотири роки тому Ви стали депутатом міської ради. Як оцінюєте свою діяльність тепер?
— Коли я прийшла працювати у міську раду, то вже була самодостатнім та успішним підприємцем, тому не мала якоїсь особистої корисливої мотивації, тільки бажання служити інтересам людей, які мене обрали. Гадаю, на самому початку такими міркуваннями керувалася більшість депутатського корпусу. Проте вже за пару місяців міська рада трансформувалася і перетворилася на раду однієї людини — міського голови. Нічого дивного у цьому немає, оскільки багато теперішніх депутатів є освітянами, службовцями, тобто напряму підпорядковуються виконавчій владі. Незалежні у всіх відношеннях депутати натомість опинилися у меншості. Так утворилася неполітична фракція „Наше місто”. Звичайно, фракція не могла завадити прийняттю багатьох рішень. Єдиною нашою перевагою була правда, єдиною зброєю — слово.
Сьогодні я пишаюся тим, що належала до „Нашого міста”, ніколи не йшла проти себе, не плазувала. Мені не соромно за свою діяльність у міській раді.
— Сьогодні Вам дорікають: мовляв, Ви були у владі, а що зробили реального для міста?
— Наша фракція однозначно виступала проти незрозумілої забудови в історичному центрі міста. Ми були проти того, щоб у місті зрізувалися дерева, а зелені газони у дворах заливали бетоном і віддавали комерсантам під стоянки, магазини тощо. За ці чотири роки невпізнанно змінилася міська „комуналка”, влада просто знищила багато вузькоспеціалізованих підприємств. Їх оголосили неефективними і збитковими, забуваючи, що головним їхнім замовником і боржником є саме місто. Ще одна проблема, на якій постійно загострювали увагу громадськості депутати „Нашого міста” — продаж майна громади і неефективне, як на мене, використання коштів, виручених від цього. Прикро, що у час, коли городяни мають цілу купу невирішених проблем, пов’язаних зі станом доріг, дворів, „комуналкою”, всі гроші поглинають „будови століття” — дороги, масштабні реконструкції, без яких на даному етапі, в принципі, можна було б обійтися.
Хочу нагадати, що попри те, що ми були безсилими повпливати на прийняття тих чи інших рішень, окремі перемоги вважати своїми таки можемо. Пригадати хоча б тимчасову депутатську комісію з вивчення фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств міста, яку рада створила з ініціативи депутата нашої фракції Наталки Бабій і яку Наталія Йосипівна очолила. Звіт комісії змусив багатьох задуматися, діяльність деяких комунальних підприємств громада побачила у справжньому світлі. Наслідком роботи комісії стало звільнення деяких керівників, а діяльність „комуналки” стала дещо прозорішою. Успіхом фракції вважаю і те, що на останній сесії міськради не розглядалися земельні питання. Переконана, що наступний депутатський корпус ці питання вирішуватиме прозоро.
Свого часу я стала на захист колективу ВАТ “Калуське АТП”, яке хотіли витіснити з ринку пасажирських перевезень в місті.
Тому, хоча не все заплановане вдалося здійснити, я чесно можу дивитися калушанам у вічі, бо за чотири роки не пролобіювала жодного особистого інтересу, не „пропихала”, як багато інших депутатів, жодних особистих питань і не взяла жодного клаптика землі. Проте з болем сприймала всі ті рішення, які лобіювалися не на користь громади міста багатьма теперішніми депутатами і, звичайно, за підтримки міського голови. До прикладу, питання зрізування ялинок та забудови в центрі міста. Повірте, після таких сесій не могла заснути вночі, задаючи собі питання: „Та скільки ж тій людині треба?” Тому й виступала проти таких забудов, зрізання ялинок, проти негосподарського використання бюджету міста як, скажімо, на будівництво непотрібної дороги Європейської, на яку пішли мільйони гривень.
Чи розуміють калушани, що за ці кошти можна було відновити міську комунальну службу, придбати нову техніку? І ми мали б „європейське” місто не тільки у звітах міського голови. Хочу сказати для тих, хто має хоч краплю сумніву, що теперішня влада розвалила і знищила всю комунальну службу міста: об’єкти, котрі ще не допродані, здані в заставу і взяті величезні кредити для виплати боргів по зарплаті, зокрема, освітянам (добре, що хоч медиками опікується район), а кошти, отримані від приватизації, які могли б піти на розбудову міста, просто-напросто „закопані” в Європейську дорогу. Чи не зрадою інтересів калушан, Романе Васильовичу, є таке господарювання? Чи не сподівалися люди, котрі живуть в „гетто” на вулицях Коновальця, Хіміків, Корякова, Підвальній та інших, на те, що їм почистять підвали, відремонтують дахи, під’їзди, вчасно вивезуть сміття та нарешті подадуть гарячу воду в оселі? Чи знаєте Ви, міський голово, як живуть Ваші виборці, які проблеми їх турбують? Чи знаєте, як живе сьогодні звичайна калуська родина? Багато квартир запліснявіли, а діти, яким випало жити тут, хворіють на астму. Чи чули про родину, де 19-річний хворий на церебральний параліч і яка існує на копійки, бо батька немає, а мати, доглядаючи сина, не може працювати. Скільки в Калуші таких сімей? На запит однієї такої родини до міської влади їй відповіли у листі: „Допомогу ви вже отримали від депутата свого виборчого округу О. Сікори”. Забули лише вказати, що О. Сікора надає допомогу не з бюджетних чи депутатських коштів, а зі своїх особистих. Звідси питання: а який відсоток від продажу майна громади міста становлять виплати сліпим, хворим, малозабезпеченим? Скільки грошей йде на поліпшення їхніх побутових умов? І чи відображені ці проблеми у Вашій теперішній передвиборчій програмі, з якою Ви роз’їжджаєте у робочий час по трудових колективах під виглядом звітів і куди людей буквально зганяють, хоча, як кандидат, мали б піти у відпустку.
Як будуть, зважаючи на все це, голосувати калушани? Коли мене сьогодні запитують, як мені працювалось у раді, я відповідаю, що краще б я там не була і всього цього не бачила.
— А що думають про депутатську діяльність Ольги Сікори виборці Вашого виборчого округу? Чи вдалося Вам виконати передвиборчі обіцянки, які Ви давали своїм виборцям?
— Про це потрібно спитатися у самих виборців. Я ніколи не поривала з ними зв’язку і не відмовила жодній людині, яка зверталася до мене за допомогою. Хоча, зважаючи на „любов” до мене з боку влади, не все, що планувалося, вдалося виконати. Мала велике бажання у дворі на Підвальній, 6 облаштувати дитячий майданчик. Саме під подібні проекти для кожного депутата у міському бюджеті закладаються так звані депутатські кошти — по 5 тис. гривень на рік. Я під цей майданчик розробила кошторис, подала усі необхідні документи. Проте за чотири роки жодної копійки з депутатського фонду не отримала. Очевидно, дитячі майданчики, як і незалежні депутати, міській владі не потрібні.
Хоча мої виборці, кому змогла допомогти у вирішенні житлово-комунальних проблем, звичайно, про це пам’ятають. Пам’ятають про святкування дня Святого Миколая у „Мінералі” і подарунки для їхніх дітей. На початку каденції склала список з 40 людей похилого віку на своєму окрузі і постійно напередодні різних свят надавала їм матеріальну допомогу, (знову ж таки — зі своїх особистих грошей). Проте не так давно міський голова, вирішивши, що я складу йому конкуренцію на виборах, назвав це підкупом виборців. Хотілося б, щоб і майбутні депутати, і майбутні мери постійно так „купували” виборців протягом усіх чотирьох років, а не тільки три місяці до виборів.
— Пані Ольго, Вам на січневій сесії міськради під завісу депутатства вдалося викликати справжнє збурення. Подейкують, що Ви звинуватили владу у непорядності ведення фінансових справ, зокрема з Вими як бізнесменом, хоча Вашу порядність у фінансовому плані визнають навіть Ваші опоненти.
— Початком конфлікту вважаю 2004 рік, коли мені як підприємцеві принесли договір, у якому йшлося, що я маю абсолютно добровільно „пожертвувати” місту на розбудову 25 тис. гривень. Під цим, з дозволу сказати, документом вже стояв підпис та печатка міського голови. Я відмовилася підписувати цей папір, оскільки на моє переконання ці кошти йдуть на будівництво непотрібних об’єктів, а таке „витягування” коштів з підприємців вважаю некоректним. Після цього влада, напевне, вирішила піти іншим шляхом. Так, у вересні міський голова підписав гарантійного листа у готель „Прикарпатський”, у якому просив поселити скульпторів — учасників пленеру, який проходив в Калуші. Скульптори жили у готелі півтора місяці і вартість їхнього перебування склала 5600 гривень. Рахунок на проживання ми пред’явили, але попри те, що відтоді минуло півтора року, ніхто за їхнє проживання не розрахувався. Були й інші “замовлення”, під які збиралися готівкові кошти з депутатів. Але я про все це вже говорила на сесії, про це писала місцева преса.
Кілька разів я зверталася з цього питання у мерію, проте реакції не було ніякої. Ця справа має радше моральний бік. Мене особисто цікавлять не гроші (фактично я вже змирилася з їх безнадійною втратою), а питання чесності і порядності чиновників. Не згідна з позицією, яка зводить цю ситуацію до “непорозуміння в маленькому товаристві”. Як на мене, це є найкраща ілюстрація непорядності влади.
— Чому Ви не спробували себе на виборах міського голови? Адже серед претендентів є і теперішні депутати міської ради, і діючий міський голова?
— Те, що на крісло мера претендують діючі депутати, добре, тому що вони, пропрацювавши чотири роки у раді, найкраще знають проблеми міста, а значить — готові їх вирішувати. Проте я, коли пішла працювати у районну парторганізацію “Батьківщини”, для себе твердо вирішила, що у виборах мера участі не братиму. Крім того, вибір у краян і без того чималенький. Це різні люди, про діяльність більшості з яких та їхнє щире вболівання за проблеми городян ще рік тому ніхто не чув.
Можу говорити тільки про своїх колег-депутатів — кандидатів на міського голову, яких знаю за їхніми ділами. Щодо Наталки Бабій, то з нею працювала пліч-о-пліч в одній фракції, знаю Наталію Йосипівну як обов’язкову і порядну людину. Ця успішна і розумна жінка завжди добросовісно вивчала документи на кожну сесію, ночами готувала свої виступи, думала, аналізувала. Саме через це позиція Наталки Бабій є щирою і правдивою.
Дуже здивував мене колега-кандидат Ярослав Чорний. Зізнаюся, що за чотири роки депутатства (за винятком останньої, передвиборчої сесії) я не помітила, щоб він хоча би не погодився з владою, пропонував якісь свої підходи вирішення проблем. Ця людина завжди доповнювала пана Сушка, була повністю йому віддана, ніколи не висловлювала особистої думки. Як на мене, це просто технічний кандидат від влади. Втім, це моя суб’єктивна думка.
А щодо мого кандидатства в мери, то я ніколи і нікого жодним словом чи вчинком не наштовхувала на таку думку і про це відкрито заявляла. Моя ціль завжди була тільки одна — щоб до влади у місті нарешті прийшла людина чесна і порядна, яка любить наше місто і нас з Вами, хоче зробити його якомога кращим і привабливішим. І обіцянки якої не будуть порожнім звуком.
Як швидко забув про те, що обіцяв калушанам, теперішній голова. Згадати хоча б про школу в Підгірках, дитячу поліклініку на Підвальній, обіцянки подати гарячу воду, приділити „особливу увагу роботі комунальних служб” та гарантії прозорості влади. Підсумок такий: про школу в Підгірках давно забули, фундамент дитячої поліклініки продали (продали навіть поліклініку на вул. Малицької), а комуналці дійсно приділена “велика увага” — багато калушан давно забули про гарячу воду у своїх помешканнях. Сьогодні ті ж солодкі обіцянки линуть знову.
Складається враження, що історія повторюється, як жарт над нами, калушанами. Адже чотири роки тому пан Сушко мріяв про Верховну Раду, але коли не потрапив у прохідну частину списків, вирішив балотуватися в мери міста. Шкода, але тоді калушани купилися на „бренд”. А голова швидко забув про гнилі труби, розбиті вщент дороги, купи сміття на вулицях та про всі інші проблеми у буденному житті звичайної калуської родини. Він знову мріяв… про Верховну Раду! І черговий раз потрапив у непрохідну частину списків.
І „модний” нині бренд виявився йому не по зубах. Тому довелося придумати щось на кшталт того, що його підтримує обласна „Наша Україна”. То чому б Романові Сушку не балотуватися на міського голову Івано-Франківська та не прикластися до розбудови обласного центру? Гадаю, це було б хорошим вирішенням проблеми для самих калушан.
Особисто я вірю в мудрість і ясний розум жителів Калуша, як і в те, що вони більше не купляться просто на „бренди”, які б потужні вони не були і що б нам не обіцяли. Сьогодні калушани готові вимірювати патріотизм не порожніми обіцянками, які чули впродовж багатьох років. Вони готові обрати людину, котра гідно буде представляти і захищати у міській раді інтереси громади, чесно та віддано працювати на розвиток та процвітання Калуша. А критерієм оцінки повинні бути реальні справи.
— Очоливши районну організацію ВО “Батьківщина”, Ольга Сікора свою політичну активність сконцентрувала на районі. Не жалкуєте за містом?
— Я не залишила місто і завжди займатиму активну громадську позицію щодо процесів, які відбуваються у Калуші. Але я є членом ВО „Батьківщина”,— партії, яка донедавна у районі була мало помітна і яку не сприймали всерйоз. Тому, коли мені запропонували очолити районну партійну організацію і підтягнути її до гідного рівня, я погодилася. І на жалкую про це, бо партійні інтереси для мене є вищими за особисті амбіції.
Півроку виявилося достатньо, аби познайомитися з людьми у районі, зрозуміти проблеми села. Маю велике бажання працювати. Саме зараз я відвідую по два-три села на день, спілкуюся з людьми у холодних клубах. І мене болить душа за наших людей. Я завжди їм кажу: „На „горі” ми роками мали режим Кучми, але у нас, “внизу”, завжди керували свої місцеві лідери, які і на Майдані встигли постояти, і прапорами помахати, і з партії в партію пострибати”.
Але насправді треба не так вже й багато: бути патріотом в душі і повсякденною роботою доводити свій патріотизм”. Маленька ілюстрація до цієї тези: на одній з перших сесій діючий міський голова пролобіював питання і депутати дали дозвіл на будівництво в Калуші православної церкви Московського патріархату, яка, як відомо, на ділі є одним з елементів російської експансії в Україні. Тоді для чого ця вишита сорочка і розмови про любов до Української держави?
— Сьогодні БЮТ і саму Юлію Тимошенко завзято критикує місцева влада. Як Ви розцінюєте подібну ситуацію?
— Я стою на позиції, що правду захищати завжди легше. Позиція Юлії Тимошенко і її політичної сили є щирою, тому для дискредитації конкуренти не гребують нічим. Забуваючи, що саме Юлія Тимошенко „витягнула” бюджет, залатавши дірки, які залишилися від урядування Януковича, не на словах, а на ділі боролася з корупцією, домоглася справедливого продажу „Криворіжсталі” та перерозподілу благ на користь простих українців. Не можна забувати і про те, що саме Юлія Тимошенко, будучи віце-прем’єром в уряді Ющенка, припинила практику корупційних схем в енергетиці і відтоді у нас перестали відключати світло за графіком. Проте ці реальні справи переймають опонентів менше, ніж те, за які гроші Юлія Володимирівна купує собі вбрання. Гадаю, це примітивний прийом з розряду дешевих.
— Найбільше Вашу політичну силу критикують через відставку уряду Єханурова. З цього приводу навіть місцева влада зробила відповідні гучні заяви, а Вам, як лідеру районної партійної організації, на сесії кричали „Ганьба”!
— Передувало цій істерії підписання 4 січня газових угод, які від самого початку наша політична сила розцінила як „зраду національних інтересів”. Загалом такі кабальні документи — більш, ніж достатня причина, аби відправити будь-який уряд у відставку. До речі, за підписання подібної угоди Прем’єр Румунії був негайно звільнений з посади і вже відбуває покарання у в’язниці. Та наші місцеві „патріоти” при владі швидко зорієнтувалися і, скориставшись нерозумінням ситуації людьми, поспішили зробити собі передвиборчий піар. Своє „фе” Юлії Тимошенко висловили і Калуські міська та районна влади. У заяві, яка з’явилася з подачі Романа Сушка, Тимошенко назвали „газовою злодійкою” і „політичною проституткою”, а на прес-конференції міський голова заявив, що Юлія Тимошенко „чийсь, але не український проект”.
Минуло кілька місяців і більшість політиків, включаючи Президента, визнали, що „газові” угоди є для України не просто невигідними, а злочинними щодо свого народу. В. о. Прем’єра п. Єхануров направив у Росію листи про денонсацію даних угод, компанією „РосУкрЕнерго” займається прокуратура, а великі підприємства через подорожчання газу фактично опинилися на межі виживання. Проте наш міський голова за свої ж слова вибачитися не поспішає.
Більше того, мені відомо, що Роман Сушко свого часу звертався до голови обласної організації ВО „Батьківщина” Дмитра Шлемка за підтримкою своєї кандидатури на виборах міського голови. Як би повівся пан Сушко, якби Дмитро Васильович йому не відмовив? Чи з’явилися б згадані заяви та образливі епітети на адресу Юлії Тимошенко?
А самого Сушка хочу запитати: „В Калуші роками немає гарячої води, навколо сміття, будуються нікому не потрібні дороги, знищується “комуналка”, несправедливо і непрозоро розподіляються земля та інші ресурси громади, беруться величезні кредити. То чий Ви проект, Романе Васильовичу?”
Ватикан: коли час зупинився