Втім, жоден з цих аргументів не мав вирішального значення: апологет українського націоналізму Дмитро Донцов також має російське прізвище, а Мазепа – постать, іменем якої не годиться називати периферійну невеличку вулицю. Крім того, є Указ Президента України про вшанування пам’яті Сергія Єфремова з нагоди 130-ї річниці від його народження.
Довідка „Вікон”.
Іван Кандиба народився 7 червня 1930 року в селі Стульно повіту Володава Польської Республіки. У березні 1945 р. разом із родиною був примусово переселений в Україну. Закінчив юрфак Львівського університету, до січня 1961 року працював в органах юстиції Львівської області. На початку 1960 р. познайомився з Левком Лук’яненком, невдовзі в них виникла ідея створити Українську робітничо-селянську спілку, яка ставила собі за мету, спираючись на Конституцію СРСР, вийти зі складу Союзу і проголосити державну незалежність. Однак після кількох нарад у справі створення УРСС Лук’яненка, Кандибу і ще кількох осіб було заарештовано. Іванові Кандибі дали 15 років таборів суворого режиму. Ув’язнення він провів у Володимирському централі разом із Левком Лук’яненком, Михайлом Горинем, Зиновієм Красівським.
Повністю відбувши перший термін ув’язнення, Іван Кандиба до 1981 року перебував під адміністративним наглядом у м. Пустомити. Ледь вийшовши на волю, він одразу зголосився на пропозицію Миколи Руденка стати членом-засновником Української Гельсінської групи. У липні 1981-го Кандибу вдруге заарештували і засудили рішенням Львівського суду до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання за поширення документів Української Гельсінської спілки.
Кандиба одним із останніх українських політв’язнів отримав горбачовське помилування. Він вийшов на волю лише після безпосередньої вимоги президента США Р. Рейгана, відбувши 22,5 роки ув’язнення — один з найдовших термінів, що їх отримали після хрущовської “відлиги” українські в’язні сумління.
Сергій Єфремов народився в с. Пальчик Звенигородського повіту на Київщині у родині священика. Навчався у Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира. Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації. У 1908 році став одним з засновників і активним діячем Товариства Українських Поступовців.
За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури і політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російськими властями. В березні 1917 Єфремов увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР. Після створення першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР. займав у ньому пост генерального секретаря міжнаціональних справ. Зі встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище і переховуватися. Восени 1919 на прохання Української Академії Наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю, Єфремов будучи віце-президентом (1922-28) і головою Управи (1924-28) УАН, проводив велику наукову і науково-організаційну роботу, очолював ряд наукових товариств і комісій. Залишаючись противником більшовицького режиму в 1920—28 р.р. створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство Української Державності і Спілку Визволення України, які послідовно відстоювали ідею української державності. В липні 1929 Єфремова було заарештовано і звинувачено в організації і керівництві Спілки Визволення України. В квітні 1930 засуджений до 10-річного ув’язнення з суворою ізоляцією.
Ватикан: коли час зупинився