Першим виступив доктор історичних наук Володимир Сергійчук із доповіддю „Збройний чин УПА як вияв військової традиції українського народу у боротьбі за українську державність”. За словами професора, все, що відбувалося у роки визвольної боротьби УПА — це не чуже нам військове мистецтво, а українська традиція народу, який проживав споконвіків на своїх землях. Так, військова тактика, устрій бійців УПА бере свій початок із часів українського козацтва.
Онук Бандери, журналіст Степан Бандера виступив із відгуком на статтю професора Девіда Марпела з канадського університету Альберта „Нові джерела інформації про Степана Бандеру та його родину”. Онук Бандери на сьогодні проживає у США, проте часто навідується до Києва, де уже має житло. Степан Бандера стверджує, що сьогодні довкола України створене інформаційне поле, у якому поширюються неправдиві відомості, за якими дискредитується Степан Бандера як національний герой. Ця інформація поширюється ще з часів радянської пропаганди, і якщо не заявити світу правду зараз, то пізніше це буде зробити нереально. Так, професор канадського університету Девід Марпл написав статтю про Бандеру під назвою „Степан Бандера — воскресіння українського національного героя”, у якій дуже багато неправдивих або спотворених відомостей про провідників національно-визвольної боротьби. Професор вказує, що Степан Бандера не був для українського народу ні месією, ні оратором, ні теоретиком і більшість свого життя провів за гратами. Девід Марпл намагається прив’язати постать Бандери до Ющенка, що не тільки дискредитує національного героя, але й переносить на нього всі негативи у поглядах західного світу. У праці американського дослідника є багато парадоксальних даних.
Журналіст Степан Бандера оприлюднив також нові відомості про свого прадіда — священика Андрія Бандеру. Так, незабаром експозиції історико-меморіального комплексу Степана Бандери, що у Старому Угринові, поповняться новими архівними документами, дотепер ніде не оприлюдненими. Знайдено 62 аркуші з архівів у Львові, у яких йдеться про дисциплінарну справу проти священика Бандеру, відкриту нібито за зловживання владою. Справа була відкрита буцімто за те, що 300 парафіян, незадоволені промовами Андрія Бандери, перейшли на латинство. Але у цих же архівах було знайдено документи, у яких 2 тис. парафіян віддали свої голоси на підтримку священика. Попри те, отця Андрія було переведено на парафію у село Кобиловольки Теребовлянського повіту (Тернопільська область).
Також є нові дослідження щодо молодшого брата Степана Бандери — Богдана (молодшого на 10 років). За попередніми відомостями, Богдан загинув на півдні України у 1941 році. Однак за свідченнями людей, яким доводилося безпосередньо стикатися із Бандерою-молодшим, Богдан був провідником Херсонського окружного проводу і загинув на 3 роки пізніше, ніж вважалося дотепер, у перестрілці із „червоними” поблизу с. Піски Баштанського повіту. Його тіло тричі викопували для упізнання, а згодом воно зникло із місця поховання. Дотепер місце спочивання Бандери-молодшого невідоме.
На прес-конференції Степан Бандера відповів на запитання журналістів.
— Пане Степане, як Ви ставитеся до ініціативи міського голови Ігоря Насалика щодо створення у Калуші Пантеону національних героїв і перевезення праху Степана Бандери на батьківщину? А якщо не у Калуші, то де, на Вашу думку, варто створювати Пантеон?
— Це не вперше звучить така ініціатива щодо перепоховання праху Степана Бандери. Але позиція нашої родини, у тому числі — бабці Оксани, яка живе у Стрию (сестри Бандери — Авт.), що це ще завчасно робити, бо хтось ще може вчинити наругу над могилою. Я раніше думав, що це занадто застережно, але після виборів 2006 цілком поділяю таку позицію. Гляньте, в Інтернеті є сайт Євроазійський союз молоді, на якому розміщено відео, як у Харкові бульдозером серед білого дня знищують пам’ятники борцям ОУН. Тому на сьогодні я солідарний з бабцею Оксаною. Я не маю власного бачення щодо того, де має бути розміщений Пантеон. Але думаю, що при вирішенні цього питання думка родини має бути врахована. Але думаю, це не можна робити швидше, ніж дотиком вояки УПА будуть визнаними на державному рівні.
— Пане Степане, чому Ви переїхали до Києва і чи підтримуєте стосунки із своїми калуськими родичами?
— У Києві я вів англомовні новини на „5 каналі”. Але з нового року цей проект закрили. Щодо калуських родичів, то я з ними підтримую стосунки, але не так часто, як би хотілося.
— Жителі села Бережниці стверджують, що Степан Бандера народився саме у їхньому селі, а не у Старому Угринові. За деякими даними, священик Андрій Бандера переселився до Угринова аж через півроку після того, як народився Степан, оскільки там ще була недобудованою хата. У Бережниці на тому будинку, де жив о. Андрій, навіть є меморіальна дошка. Чи можете ви спростувати або підтвердити такі дані?
— Це цікаве повідомлення, але насправді про це я не знаю нічого.
— Нещодавно за Вашої допомоги до Старого Угринова приїжджав грузинський драматург Рагулі Власідзе. Мета його візиту — написати книгу про Степана Бандеру. Якою буде ваша роль у написанні цієї книги і як, на Вашу думку, грузинський драматург може писати книгу про українського національного героя?
— Рагулі Власідзе — дуже колоритний чувак. Це дуже душевна людина, я з ним спілкувався тільки один раз. Цей драматург дуже довго „народжує” свої твори, процес відбувається роками. Він хоче пожити у тому будинку, де жив Бандера, йому необхідно відчути цей дух. Він має намір написати п’єсу історико-містичного характеру. Його твори дуже цікаві, філософські. Там — дуалізм людської природи. Сподіваюся, йому вдасться задум.
Професор Володимир Сергійчук:
— Ще у травні 1996 року на могилі Петлюри у Парижі я виголосив думку, якої дотримуюся дотепер, про те, що Пантеон національної слави має бути збудований у Києві на Володимирській гірці, куди мають бути перенесені прах всіх справжніх українських державників. І та комісія, яка працювала за минулого уряду, запропонувала уряду проект, за яким на Володимирській гірці має бути похована частина видатних українців, а такі „оази” мають бути створені у кількох видатних частинах міста, де будуть поховані науковці, церковні діячі, українські державники. А на Володимирській гірці мають знайти місце останнього спочинку люди, які зробили найбільший внесок у розвиток української державності.
Ватикан: коли час зупинився