Так-от, все почалося з того, що міський голова виніс на затвердження сесії міської ради кандидатуру пані Наталії Бабій на посаду першого заступника. Напередодні засідала фракція „Наша Україна”, де розглядалося дане питання. Його обговорення тривало приблизно 10-15 хвилин і було прийнято рішення про вільне голосування. Дехто з депутатів взагалі схилявся до думки, що питання про затвердження кандидатури Наталії Бабій на посаду першого заступника не виноситиметься на сесію, оскільки Наталії Йосипівни на той час не було у Калуші. І це було б логічно. Однак, міський голова вирішив зробити по-своєму і… депутати сказали своє слово.
А вже після сесії Ігор Насалик мав розмову зі всіма своїми заступниками (відсутньою була тільки Наталія Бабій), під час якої я сказав таке: „Ігоре Степановичу, ми всі — члени однієї команди. Якщо з тієї чи іншої причини Вас хтось не влаштовує, то я, думаю, що і мої колеги теж, готові скласти свої повноваження”. Відповідь була наступного змісту: у понеділок, 14 травня, міський голова запропонував нам написати заяви на звільнення за власним бажанням. Начебто для тиску на депутатів міської ради. Власне, заяв мало б бути шість (п’ять від усіх заступників, шоста — від Ігоря Насалика). Такий крок давав би змогу провести дострокові вибори і міської ради, і міського голови. У середу, 16 травня, перед початком заключного засідання сесії, на вимогу міського голови заступниками були написані такі заяви.
Те, що довелося почути під час сесії, шокувало усіх. Того ж дня ми подали і зареєстрували заяви про відкликання попередніх заяв на звільнення. А вже ввечері зібралися на оперативну нараду у міського голови, під час якої він звинуватив декого з заступників у політиканстві, розподілі портфелів, підготовці до наступних виборів тощо. Того ж дня міський голова підписав розпорядження про звільнення усіх п’ятьох своїх заступників, яке є незаконним, оскільки заяви про затвердження і звільнення з роботи заступників міського голови є компетенцією міської ради, а не міського голови.
Відтак, через два дні, а точніше, у п’ятницю, 18 травня, Ігор Насалик викликав мене до себе і спочатку запропонував очолити управління соціально-економічного розвитку міської ради, дещо пізніше — весь економічний блок міста, а посаду заступника міського голови з економіки — ліквідувати. Тоді ж мені було запропоновано підписати контракт на посаду директора департаменту економіки терміном на три роки. Але я відмовився. Аргументація була наступною: робота, яку виконує заступник міського голови з економіки та власності і директор департаменту економіки, є абсолютно ідентичною. Різниця полягає хіба що у статусі посад. Посада заступника — виборна (згідно зі ст. 3 Закону про службу в органах місцевого самоврядування) і має захист депутатського корпусу. У той час, як директор департаменту підлеглий виключно міському голові і його перебування на цій посаді цілковито залежить від прихильності чи настрою мера: захоче — помилує, захоче — звільнить. Посада „слуги” мені не пасує.
А пропозиція знову очолити економічний блок міста, на мою думку, є підтвердженням того, що у міського голови до моєї роботи на посаді заступника не було особливих претензій. Тому мені дивно чути звинувачення на мою адресу про лобіювання бізнесових інтересів.
На моє переконання, все те, що відбулося останнім часом у міській раді, є нічим іншим як наслідком інтриг всередині команди. Можливо, голові потрібно було мати команду не вільних громадян вільного міста, а покірних слуг та виконавців? На щастя, я маю чим зайнятися й поза політикою і є достатньо забезпеченою людиною, щоб мене можна було поставити на коліна погрозами залишити без роботи.
Ватикан: коли час зупинився