Любов Вовк: „Це і є демократія „по-калуськи”: якщо людина висловлює свою думку, її цією думкою  можн

Любов Вовк сьогодні є одним з найактивніших депутатів Калуської міської ради і представляє фракцію „Наша Україна”. Основним місцем роботи депутата є посада вчителя математики ЗОШ № 10. Її педагогічний стаж становить 27 років. Член „Народного Союзу „Наша Україна” з часу створення партії. У 2006 році вперше стала депутатом Калуської міської ради.
Переглядів: 420

— Я у житті не є конфліктною людиною, — каже Любов Вовк. — Навпаки, завжди намагалася обходити гострі кути. Сама моя професія „вчитель математики” накладає відбиток на усю мою діяльність: і у родині, і у статусі депутата міської ради. Це наука точна і я звикла робити конкретні справи.
Що мене у депутатстві дивує? Я пропрацювала весь вік з дітьми. Діти дуже тонко відчувають  фальш. Тому у школі ніколи не можна сфальшувати і я звикла до щирих стосунків. Але тут, у міській раді, сьогодні будуються стосунки, як у Верховній Раді: з трибуни говориться одне, а за чашкою кави — зовсім інше. Це для мене не є прийнятним.
У тому, аби висловлювати свою позицію з того чи іншого питання, немає нічого поганого. Я спілкуюся з людьми, я спілкуюся з батьками учнів, з колегами по роботі, з сусідами. Те, що чую від людей, я аналізую і пропоную до уваги колег-депутатів.
— Ви виступили з ідеєю щодо недоцільності ставити пластикові вікна у під’їздах усіх багатоповерхівок. І отримали оригінальне реагування з боку виконавчої влади. На усіх під’їздах Вашого будинку з’явилося оголошення для мешканців: мовляв, у вас вікна не мінятимуть і „подякуйте” за це Вашому депутату Любові Вовк. Чи не надто дорого обходиться Вашій репутації висловлена у сесійній залі і відмінна від офіційної думки пропозиція?
— Моя думка така: не варто усі вікна у під’їздах міняти в один рік. Адже у нас є відносно нові будинки на вулицях Малицької, Біласа і Данилишина, і вони перебувають у нормальному стані. Я — не проти пластикових вікон. Але для чого поспішати, міняти добрі ще вікна? Ми не є ще настільки багаті. Цю програму можна було „розтягнути” на кілька років. Так, як ми це зробили з програмою реконструкції та ремонту дахів: попри те, що людям тече на голову, ми розтягнули її на три роки. Інша проблема: вхідні двері у під’їздах, які не зачиняються. Цю програму ми також не поспішаємо реалізовувати. Більше того, ми ще не впорядкували усі підвали: є такі, де труби досі протікають і мешканці перших поверхів змушені терпіти вогкість і грибки. Виходить — усе може потерпіти, окрім пластикових вікон у під’їздах?
На моє переконання, не потрібно міняти те, що добре. Починати треба з того, де є потреба, і продовжувати у наступні роки. Ще мене хвилює те, що для реалізації таких проектів ми продаємо активи громади — майно і землю. Так, торік у Калуші було продано понад 30 га землі та понад 40 об’єктів нерухомості. Причому, таких великих об’єктів, як-от будинок побуту, колишня гімназія тощо. Ми поспішаємо відчужувати у громади міста товар, який не втратить у ціні ніколи, а навпаки — дорожчатиме. Через кілька років земля буде золотою у ціні. Нерухомість? Її ціна росте і буде рости.
Якщо ж ми такі важливі стратегічні об’єкти таки продаємо, то за виручені кошти мали б зробити для міста щось стратегічно важливе. Але напевне не заміняти ще добрі вікна та купувати ще додаткову святкову ілюмінацію.
У нас проблем ще багато. Наприклад, з поштовими скриньками у під’їздах: люди не можуть отримувати не тільки періодику, але і листи. Може, вартує і таку програму розробити? Як математик, як господиня, переконана: спочатку потрібно робити найнеобхідніше, а вже потім, якщо є кошти, образно кажучи, купувати предмети розкоші.
Я мешкаю за адресою: проспект Лесі Українки, 3, і оголошення, про які Ви згадуєте, з’явилися на усіх чотирьох під’їздах мого будинку. Щоправда, у нас пластикові вікна ще навіть не починали ставити, а оголошення протрималися недовго.
— Загалом сама поява таких оголошень виглядає доволі ницо і примітивно. Ви зверталися до ЖЕО №3, від імені адміністрації якого були підписані оголошення?
— Я зверталася у ЖЕО №3, але переконана, що це була не їхня ініціатива. У даній ситуацій це просто виконання вказівки „зверху”. Мені Ігор Степанович (міський голова. — Авт.) сам сказав, що це було за його вказівкою. За словами мера, він це зробив „для хохми”. Я думаю, що більшість  моїх сусідів цих оголошень не бачили: їх повісили ввечері, а вранці — вже не було. Тому говорити, що я зазнала якоїсь моральної шкоди чи нападок з боку сусідів, не можу. Однак сам факт появи таких оголошень не вкладається у голову. Виходить, це і є демократія „по-калуськи”: якщо людина висловлює свою думку, значить, її отою думкою можна цькувати.
— На одній з останніх сесій міської ради Ви висловили ще одну пропозицію: заміть того, аби купувати і встановлювати додаткову новорічну ілюмінацію, спершу вартує освітити вулиці Литвина, Молодіжну тощо. Цю пропозицію міський голова сприйняв у штики. Чи не боїтеся Ви, що відбудеться щось подібне до історії з пластиковими вікнами: на проспекті, де Ви проживаєте, усю ілюмінацію демонтують і оголосять, що за це потрібно „дякувати” депутату Любові Вовк?
— Я вважаю, що місто Калуш ілюмінаціями прикрашений вже достатньо. Місто гарно виглядає ще з минулих святкувань. Але виділяти у 2007 році ще 100 тис. гривень на ілюмінацію? Я вважаю, що це зайве. Знову ж: ми не настільки багаті, і це скидається на безгосподарність, зважаючи, що маємо цілі мікрорайони, які взагалі не освітлені. Я виступала не лише від себе, а від імені калушан. Так, до мене звернулися мешканці з вул. Литвина, 9, 11, 13, 15 і повідомили, що у них там чисто темінь. То, якщо  у нас є зайві гроші, давайте зробимо бодай належний мінімум по звичайному освітленню цієї вулиці. Навіть якщо усе місто буде належним чином освітлене, наявність зайвих 100 тис. гривень ще не означає, що їх треба конче відразу тринькати.  Вибачте, але сьогодні ми подібні на того господаря, який не платить комунальні послуги (борги по “Водотеплосервісу” є величезними), не має холодильника і одночасно усі кошти вкладає у придбання нового автомобіля. Коли йдеться про кошти громади, влада не має права так розпоряджатися фінансами.
Я не звикла жити у великих розкошах, тому намагаюся переконати колег-депутатів ставитися до видатків міста раціональніше і зваженіше. До слова, ми ще не розрахувалися за нову апаратуру, яку вже поставили до міської поліклініки. А це понад 5 млн. гривень, які місто боргує. На такі речі потрібно зважати. А ми такими темпами за рік-два розпродамо землю, нерухомість, розпочнемо дуже багато справ. А хто і за які кошти усе завершуватиме? 
— Ви є депутатом, членом бюджетної комісії. То чому ж Ви тоді підтримали проект бюджету на 2007 рік? Адже мали розуміти, що десятки мільйонів до бюджету розвитку можуть з’явитися виключно від продажу землі і майна?
— Коли ми затверджували бюджет 2007 року, міський голова обіцяв додаткові надходження з Києва у межах 50 млн. гривень. Потім мало бути десь до 8 млн. з обласного бюджету. У цьому мали посприяти добрі стосунки міського голови з депутатами Верховної Ради з “Нашої України”, Блоку Юлії Тимошенко та Партії Регіонів”. Ці надії не справдилися і у підсумку тягар бюджетних зобов’язань ліг на плечі громади міста.
— Нещодавно Ви, Любове Миколаївно, стали героїнею ще одного неприємного інциденту. Маю на увазі грудневу ситуацію, коли прийшли кошти для багатодітних родин. У тому, що їх вчасно не виплатили, звинуватили депутатів, членів бюджетної комісії. Йшлося про те, що управління соцзахисту спрямувало обурених калушан до ЗОШ № 10: мовляв, ідіть з протестами туди, за місцем роботи винуватців затримки з виплатами.
— Очевидно, людям порадили звертатися до школи. І були дзвінки до завуча школи. Чому саме до завуча? Мені невідомо. Тим більше у робочий час, коли завуч зайнятий своїми справами. Можна було дати мій домашній телефон, мобільний. Але телефонувати до школи і казати, що зараз виведуть людей під стіни школи, бо там є два погані депутати Люба Вовк і Люба Тхір, які не хочуть ділити гроші? Це нісенітниця. Адже як тільки міську раду офіційно повідомили про кошти, ми того ж дня відклали усі справи, зібралися і розподілили їх. 
— Цю ситуацію можна розцінити так: Вам завдають моральної шкоди. Усі ці „хохми” насправді є не такими вже і смішними: вони шкодять  Вашій репутації. Це автоматично відбивається і на авторитеті „Нашої України” у Калуші. Чи плануєте Ви звернутися до суду?
— Однозначно, я у суд не буду подавати. Я вважаю, що у суд можуть подавати ті, хто має великі гроші. Вони ж і виграють суди. Я живу на зарплату вчителя і судитися не буду. Захищаюся по-іншому. Наприклад, у своїх виступах на сесії.
— Торік, після конкурсу, Ви особисто голосували за затвердження Тетяни Попадюк директором міського телебачення. Однак згодом Ви так само підтримали на цій посаді Віталія Крохту. Як поясните свій вибір: можливо, тепер Ви проти діючого в. о. через те, що з’явився „свій” претендент на цю посаду?
— За Тетяну Попадюк голосувала ціла наша фракція. На той час такою була позиція більшості у „Нашій Україні”. Думка фракції щодо Тетяни Попадюк змінилася не тому, що на цю посаду почав претендувати Віталій Крохта, а тому, що міське телебачення почало висвітлювати події у місті однобоко, умисно дискредитуючи депутатів.
— Якби були перевибори міської ради, Ви би пішли знову у депутати, зважаючи, що на сьогодні від депутатства маєте самі проблеми? 
—  Я живу у місті Калуші  і не планую нікуди виїжджати. Тут народилися і живуть дві мої вже дорослі доньки, тут у мене народився внук. Я все своє життя пов’язую з Калушем. І просто так віддавати місто на поталу, як вони себе називають, „вільним громадянам вільного міста”, не буду. Щоб купка людей були вільними, а мої діти, внуки почувалися невільними? За мною стоять люди, мої колишні учні, і я хочу, щоб це місто було таким, у якому кожна людина почуватиметься вільною.
Я щаслива тим, що Бог мені завжди давав гарних, розумних учнів. І я би дуже хотіла, щоб ці діти, наші діти, бачили свою перспективу у Калуші, щоб вони хотіли і могли повернутися до Калуша, щоб їм було комфортно жити у нашому місті біля своїх батьків. Сьогодні усе робиться для того, аби у Калуші добре себе почувала тільки каста „вільних громадян”. А решту? Тому я і у випадку перевиборів буду йти у депутати.
— Яке Ваше ставлення до ідеї дострокових перевиборів міської ради?
— Це є марне витрачання коштів, яких у бюджеті 2008 року дуже не вистачатиме, оскільки ми маємо мільйонні борги з минулого року. Крім того, це є перенесення моделі столичних стосунків на місцевий рівень. А цього, вважаю, громаді Калуша непотрібно. Якщо у раді буде більшість „вільних громадян”, у нашому міст можливо усе: і поле для гольфу, і кінний комплекс, й інші сумнівної цінності для громади проекти, під які виділятиметься земля громади. Через політику купка людей вирішуватиме свої питання, а не питання громади. Подивіться: якщо УНП прагне влади, то це нормально (ця думка прозвучала на прес-конференції фракції УНП. — Авт.); а якщо цього прагнуть інші, то це — ганьба. Вони, бачите, рвуться, бо хочуть хапнути щось собі. Тільки вони, „вільні громадяни”, мають право на думку у місті. Усі решта (у тому числі і політична сила, яку я представляю) за висловлену думку чи пропозицію мають піддаватися гонінням та утискам. Я категорично проти такого стану речей.
— Не секрет, що є багато калушан, які повністю підтримують міського голову і натомість упереджено, а часом і вороже налаштовані щодо депутатів. Чи відчуваєте Ви несприйняття, зокрема з боку близьких людей, колег, сусідів?
— У мене є коло однодумців, які нормально ставляться і до міського голови, але і депутатський корпус бачать як цілком адекватний і дієвий. У депутатському корпусі багато розумних порядних людей. Мої друзі, однодумці мене підтримують, що би у місті не говорилося.
— Дякую за розмову.