Звідки така неприязнь? Можливо, заради миру і спокою у місті і справді варто полишити роботу у виконкомі? Про це — у відвертій розмові з „першопричиною усіх конфліктів” Наталією Бабій.
— Наталіє Йосипівно, зі звіту депутатської комісії з перевірки кадрових рішень, оприлюдненого кілька тижнів тому, випливає наступне: незрозуміло, на якій посаді Ви працюєте і на яких підставах виконуєте свою роботу?
— Після першої сесії міської ради п’ятого демократичного скликання відбулася зустріч між новообраним мером Ігорем Насаликом, його попередником Романом Сушком та мною. Ігор Степанович тоді запитав Романа Васильовича, як він може видати перше розпорядження. Сушко відповів: немає проблем, і викликав Галину Романюк, яка у той час (до грудня 2006 року) виконувала обов’язки начальника відділу кадрової роботи і нагород. На запитання Насалика, що потрібно зробити, щоб Наталію Йосипівну призначити керуючою справами виконкому, Галина Романюк принесла готовий проект розпорядження. Таким чином я була призначена тимчасово виконуючою обов’язки керуючого справами виконкому до затвердження сесією, хоча у структурі була посада „перший заступник-керуючий справами”. Хто винен у тому, що мене неправильно призначила сесія? Адже це була помилка не лише виконавчої влади, але і ради, яка мала усі можливості вказати на неузгодженість. Проте рада прийняла таке рішення, а підготувала його проект досвідчений кадровик пані Романюк. Вже сьогодні можна припустити, що це було зроблено зумисне.
Тоді на сесії мене підтримали більшість депутатів (46 — „за”). Це був своєрідний рекорд у плані підтримки ради. Важко пояснити, чому у мене склалися такі складні стосунки з радою. Робота керуючої справами безпосередньо не перетинається з роботою ради і до депутатського корпусу стосунку не має і мати не може.
— Наталіє Йосипівно, у 2006 році міська рада практично одноголосно затвердила Вас на посаді керуючого справами виконкому, однак, через рік — відмовилася затверджувати першим заступником. На Вашу думку, що вплинуло на таку різку зміну позиції депутатського корпусу?
— Все почалося з наших заступників, які водночас представляють політичні сили: всі вважали себе головами. Ми по-різному бачили і розуміли себе у владі. Саме сприйняття влади, напевно, і породило той конфлікт. На початку я себе почувала як „чужий серед своїх”: прямолінійність заважала, а „непрофесійність” виражалася у тому, що ставила незручні питання.
Міський голова запропонував свою концепцію розвитку міста, я погодилася працювати над її реалізацією і прийшла у команду. Крапка. Інакших правил просто бути не може. Ми передовсім маємо бути комунальними політиками, господарниками, а перший розподіл посад заступників відбувся саме за партійним принципом. Припускаю, що нападки на мене — це протидія з боку політичних сил саме міському голові. Я є позапартійною, тому не дивно, що жертвою обрали мене. Провокували освітою, недосвідченістю. Але ті ж Боднарчук, Очкур також не мали досвіду роботи у владі і освіта у нас аналогічна. Просто хтось її здобув швидше, а хтось — трохи пізніше. Так склалося життя і я не встидаюся цим. Вчилася за свої гроші. То які тут можуть бути претензії? Скажімо, двоє членів родини Богдана Романюка (нині депутат міської ради від НРУ. — Авт.) вчилися за бюджетні кошти: сам Богдан Михайлович, його дочка. Взагалі, багато людей, які сиділи у владних кабінетах, вчилися за кошти громади і їм за це не соромно.
Нині у мене вища освіта, закінчую магістратуру і планую писати дисертацію. Переконана: наявність диплому ще нікому розуму не додала.
Те, що мене не затвердили першим заступником — результат не гри депутатів, а інтриг заступників. Усе, що я робила, то це чесно виконувала свою роботу, проте з’ясувалося: це нікому з них не підходило. Найперше — тим виконавчим структурам, які готували ті чи інші документи на підпис голови чи на виконком, і які, за задумом, мали отримати загальний „одобрямс”. Я ж проводила тотальну ревізію документації і працювала над тим, щоб усі документи, які підписує голова, були належним чином оформлені та подані. Однак дехто з депутатів вважав, що для них, як виняток, все має відбуватися інакше.
Давайте почнемо з Сергія Барни (підприємець, депутат міської ради, фракція УНП. — Авт.). У чому полягав конфлікт „Бабій-Барна”? Почався він з „п’ятачка”. Документи, які подав Барна, містили низку порушень. Тому, оскільки за посадовими обов’язками керуючий справами відповідає за підготовку документів на розгляд виконкому, не могла не висловити своєї думки щодо цього приводу: не може тимчасова споруда мати два поверхи, коли законом передбачено не більше 30 кв. метрів без фундаменту. Тим більше на тротуарі, де є каналізаційний колектор і водогін. Як ставити споруду, якщо є зауваження від архітектури? Висловила свою думку, з якою не погодився Барна. Коли Барна почав здавати інші об’єкти в експлуатацію, почала запитувати: де розвиток інфраструктури? Чому усі платять, а депутат — ні? Як можна здавати об’єкт, не отримавши дозвіл на початок робіт?
Від цього почався конфлікт і спекуляції на тему: має Бабій право чи ні вести виконком, підписувати документи і так далі. І тягнеться він до сьогодні. Відповідно до Закону “Про місцеве самоврядування”, обов’язки заступників визначає міський голова. В обов’язках першого заступника-керуючого справами виконкому було записано, що у разі відсутності голови, ця людина виконує його обов’язки. Крім того, кожного разу, коли міський голова був відсутній з поважних причин, видавалося окреме розпорядження, яким мені надавалося право підпису тих чи інших документів.
— До 2006 року Ви були депутатом міської ради, належали до опозиційної фракції „Наше місто”. Сьогодні — по інший бік барикад. Порівняйте ефективність роботи рад: сьогоднішньої, обраної за партійним принципом, і попередньої — за мажоритарним.
— Дозвольте відповісти запитанням. З великою повагою ставлюся до лідера БЮТ та до цієї політичної сили. Але назвіть мені, будь ласка, хоч одну публікацію у будь-якому ЗМІ до 2006 року, де б виступив міський БЮТ. Чи критичну чи інформаційну, чи якусь іншу. Ви пригадуєте? Я — ні. Тут варто згадати спільну сесію міської та районної рад на початку 2006 року, на якій Ользі Сікорі — колезі по депутатському корпусу, голові районної організації ВО „Батьківщина” — кричали „ганьба”, а вона мужньо захищала позицію своєї політичної сили. У той час Роман Михайлович (Боднарчук. — Авт.) тихо сидів у залі. Лідери усіх політичних сил Калущини мали тоді можливість виступити. А він промовчав.
Я є позапартійною, але все ж виступила на захист Блоку Юлії Тимошенко. Де був міський БЮТ тоді? Роман Михайлович нині ставить риторичне питання: хто така Бабій? Я відповім: протягом одинадцяти років була головою профспілкового комітету, підприємцем і у часи розвалу не чекала на державу, а сама, як могла, утримувала свою сім’ю, давала роботу іншим сім’ям, допомагала тим, хто не міг собі дати раду у житті і сплачувала податки. Я є головою Ліги ділових жінок, була депутатом–мажоритарником. А хто такий Боднарчук?
Щодо партійних виборів, то колись вибирали людей, обирали особистостей. Була група опозиційних депутатів, але опозиція була об’єктивною.
Вже говорила Роману Михайловичу і хочу ще раз сказати: дякую політичним силам за мій політичний імідж. Вилито багато бруду, але люди розберуться і дадуть оцінку. Обов’язково піду на вибори до міської ради, але тільки якщо буде мажоритарна система і люди зможуть обирати: голосувати за Бабій чи за Боднарчука. А не за Бабій чи за Юлію Тимошенко.
— Тож Ви вважаєте, що основна причина несприйняття Вашої особи з боку міської ради має політичне підґрунтя. Але у виступах депутатів йдеться і про численні порушення законодавства.
— Не кажу, що ми не помилялися: не помиляється той, хто нічого не робить. Але не крали і не продавалися, що дуже важливо у теперішній ситуації. Однак у стосунках з радою це, як з’ясувалося, шкодить.
Крім метушні навколо питань посад та організації влади (вони для громади міста мають другорядне значення), є речі важливіші: наповнення бюджету, харчування дітей, ремонт доріг тощо. Чому депутати не піднімають питання розрахунків за газ? То може рада дбає про наповнення бюджету? Не можу погодитися.
Наприклад, торік підприємець Ігор Хемич звернувся до міської ради з тим, аби укласти договір оренди земельної ділянки і отримав відмову (напевне, не таке прізвище). Наслідки для Хемича — жодних, крім економії власних коштів: тут є автостоянка, яку підприємця зобов’язала облаштувати попередня влада і цю землю місто не може використати. Наслідки для міста — втрата коштів. Політика перемогла здоровий глузд. З іншого боку, той же Олег Романишин — представник БЮТу — політичної сили, для якої справедливість — понад усе. Його ТзОВ „Європа-Вікно” використовує у Калуші три земельні ділянки загальною площею 3,5 га. Незважаючи на вимоги Держінспекції по контролю за використанням та охороною земель, він досі не укладає договори оренди і не реагує на приписи, які його зобов’язують це зробити. Річна втрата бюджету — понад 380 тис. гривень. Це не пусті слова — усе підкріплено документально. То де ж та справедливість і де турбота депутатів про громаду?
Можливо, щоб пробудити у депутатів жагу до справедливості, варто направити усі документи особисто до Юлії Тимошенко. Так, ми отримали листа від Генеральної прокуратури (за дорученням Прем’єр-міністра України прокурору), де написано, що „суттєві порушення допускаються при наданні в оренду земельних ділянок, найбільш поширеним з них є несвоєчасне оформлення договорів оренди, внаслідок чого до бюджетів не надходять кошти”. Тож є сподівання, що прокуратура активніше реагуватиме на такі речі.
Як на мене, є ще одна прихована причина — місцеві політики ведуть активну гру проти Насалика. Ціна питання — влада. Тому усе, що пропонує Насалик, для депутатів — недобре.
Не так давно депутат Олег Романишин запросив мене у свій офіс, де відбулася розмова. Ділова пропозиція: працювати проти Насалика. Мотиви мені невідомі. Я, у свою чергу, запропонувала інші шляхи співпраці. Наприклад, як голові постійної комісії провести інвентаризацію комунального майна та вивчити матеріали по орендній платі, які готова надати. Але чомусь Олег Ярославович не захотів займатися цими питаннями. Бо хоче шкодити міському голові? А від мене хоче, щоб я пішла з роботи. Я відповіла: піду лише тоді, коли попросить Насалик, або сама зроблю такий вибір. І нічого не робитиму на шкоду міському голові.
Хто думає про місто, про людей? Насалик, врешті-решт, не витерпить і піде. А що далі? Все пізнається у порівнянні. На власному досвіді знаю: критикувати завжди легше, ніж працювати. Так, ми були опозицією за попередньої влади. Але ж не до особи Сушка. А до певних дій та рішень. Вивчали, аналізували. І це нормально. Але і визнавали право голови формувати свою команду заступників. На цю тему взагалі дискусій ніколи не було. Сьогодні, схоже, дії ради, виступи депутатів сконцентровані навколо кадрового питання і спрямовані виключно проти мене. Які помилки у роботі допущені, де шкода, нанесена місту? Чи може щось вкрадено, чи інші махінації? Жодних аргументів немає. Не так — і все. Ставлять у вину, що я керую містом. То скажіть: де це зашкодило громаді? І поясніть: чому до мене, позапартійної, усі політичні сили мають претензії, а до тих, хто під прапором – ні? Хіба це не політична розправа? А що буде з Калушем завтра, коли на зміну Насалику прийдуть місцеві політики — ласі до грошей та на „свої питання”?
З іншого боку, чому рада не має претензій до Ігоря Очкура, у якого море проблем: з перевезеннями, з торгівлею, з інвентаризацією комунального майна? Чому немає претензій до Василя Петріва з хаотичною забудовою, будівництвом без дозволів і так далі? Депутатська комісія з кадрових питань прозвітувала. А де висновки комісії, яка мала узгоджувати позиції з ТОВ „Карпатнафтохім” щодо відрахувань на розвиток інфраструктури?
А як назвати те, що роблять депутати із земельними аукціонами? Як мінімум дивно: такі політичні сили, як БЮТ і „Наша Україна”, попри те, що декларують виключно аукціонну форму реалізації вільної землі, на ділі у Калуші розхитують усю систему, намагаючись виділити якісь нібито „непривабливі” ділянки, щоб обійти нехай і не ідеальний, але оптимальний з точки зору прозорості спосіб розподілу землі. Зважаючи на небажання ради вже після аукціону давати дозвіл на укладання договору купівлі-продажу, ймовірно, цього року земля у Калуші продаватиметься дешевше, ніж торік: інвестору треба добре подумати, перш ніж брати участь у такому аукціоні і „здатися” на милість ради.
Ми працювали над тим, аби всі мали однакові права й умови. А виходить так: ти купуй через аукціон, а я візьму в оренду і викуплю за оціночною вартістю. Або ж: нехай калушани купують землю під індивідуальне житлове будівництво з аукціону (у тих же Підгірках), а депутатові можна виділити і просто так. Де ж справедливість?
Я неодноразово говорила міському голові: давайте я піду, заради спокою. Якщо причина у мені — піду. Та поки не буде такого рішення Ігоря Степановича, залишаюся. Але я завжди підтримувала міського голову і підтримуватиму, де б не була. Тому що усі зусилля Ігоря Насалика спрямовані на розвиток нашого міста і жоден його крок шкоди громаді не приніс.
— Міська рада відмовилася призначати референдум щодо довіри. Відомо, що міський голова звернувся до прокуратури з тим, що позачергову сесію, на якій приймалося це рішення, визнати неправомірною. Який результат?
— Ми подали документи у прокуратуру про легітимність позачергової сесії і її рішень. Минуло 10 днів. Але відповіді ще не отримали.
Щодо референдуму, то переконана: у цьому питанні воля громади була недвозначною. Є Буква закону і є Дух закону. І ми маємо такий факт: близько 7 тис. калушан (а підписів можна було зібрати значно більше) хотіли референдуму з питанням про недовіру діючій міській раді. Це і є дух місцевого самоврядування. А є ще й такі поняття, як гонор депутата, гонор політичної сили…
Адже йшлося лише про референдум, тобто про те, щоб дати громаді можливість висловити свою позицію. Тому, як на мене, рада, яка боїться вийти на суд громади і підтвердити свої повноваження, жодного морального права називатися виразником її інтересів не має.
— Дякую за розмову.
Ватикан: коли час зупинився