Конфронтація між головою та депутатським корпусом, незважаючи на те, що у місті сьогодні є багато проблем, які потребують злагодженої роботи в інтересах жителів Калуша, близька до критичної точки: Ігор Насалик вже заявив, що більше не буде головувати на сесіях міської ради. Подейкують, нібито міська рада вже майже готова до висловлення недовіри голові та відправки його у відставку. Голосів для такого рішення у фракції більшості є достатньо, а зробити кардинальний крок депутатам (знову ж таки — за чутками) не дає те, що у раді немає 100-відсоткової упевненості щодо того, балотуватиметься чи ні Ігор Насалик на посаду міського голови вдруге. Депутат міської ради п’ятого демократичного скликання Ігор Кучма має досвід роботи як у виконавчій владі (у 1998-2002 роках він обіймав посаду першого заступника міського голови. — Авт.), так і у представницькій (був депутатом обласної ради третього демократичного скликання). Сьогодні Ігор Кучма — гість редакції „Вікон”.
— Ігоре Орестовичу, однозначно сьогодні у місті склалася надзвичайно складна ситуація, витоки якої — у протистоянні між радою і міським головою. У чому причина?
— Основна проблема у місті — конфлікти між виконавчим комітетом і радою. Вони є і по всій Україні. Напевне, треба на законодавчому рівні переглядати правильність виборів за партійними списками.
Досі в органи місцевого самоврядування обирали людей, особистостей, знаних у місті Калуші. Сьогодні, на жаль, так не скажеш. Наприклад: у попередніх скликаннях депутатами ставали реалізовані особистості. Сьогодні депутат, який працевлаштувався в органах виконавчої структури, — явище буденне. Це побічно свідчить: людина у меншій мірі склалася як особистість. Я переконаний: депутат має мати авторитет у громаді, громада має знати, що це за людина. У жодному разі не можна використовувати свій статус для вирішення власних кар’єрних питань.
На моє глибоке переконання, на кожній дільниці має балотуватися певний представник політичної сили. По 50 дільницях калушани повинні обирати одночасно особистість і представника партії. Це було б краще, доступніше і зрозуміліше для громади.
— Однак, мабуть, проблеми існують і у самій виконавчій владі.
— У системі управління я обстоюю три позиції. Перша — це забезпечення спадкоємності команд в органах місцевого самоврядування. На превеликий жаль, про таку спадкоємність говорити не доводиться. І мені особисто було дуже прикро, коли у четвертій каденції міський голова сказав, що він починає свою роботу з чистого листка. Чому прикро? У третій каденції працював першим заступником міського голови в умовах надзвичайного стану. Такий стан був у 1998 році. Тоді борги по заробітній платі сягали півроку, зарплата виплачувалася натуральною продукцією, була заборгованість по пенсіях. Тобто це була щоденна надзвичайна ситуація. Коли наша каденція завершувалася, ситуація змінилася на краще. У 1998 році, наприклад, надходження коштів до бюджету від малого і середнього бізнесу становили 3%, а вже у 2001 році — 16%. При тому, що тоді вже працював „ЛУКОР” і відповідно були надходження від цього бюджетоутворюючого підприємства.
На жаль, і сьогодні також ведуться розмови щодо негативу, який залишився від попередніх команд. Це є неприйнятним для мене. Тому я оформив депутатський запит, щоб розмістити портрети міських голів у залі виконкому. З одного боку, це буде проявом поваги до територіальної громади, яка обирала цих міських голів; з іншого — примирить їх хоча б там. Я переконаний: коли наступна влада повністю перекреслює здобутки попередньої — це лише шкодить. Мало того, починаються гоніння на „колишніх”. Які факти? Непрацевлаштування, звільнення людей. Страждають фахівці, які потрібні місту, бо вони вже напрацювали стратегію розвитку. У нас посади, на жаль, є політичними. І виходить, що у виконавчу владу потрапляють випадкові люди.
Друга позиція: максимальна політична консолідація. Оголошення, через які запрошують міського голову на зустріч з політичними партіями, для мене є незрозумілими. З тієї причини, що, напевне, апарат виконкому мав би систематично проводити зустрічі голови з політичними і громадськими організаціями. Так було раніше. Це дало б можливість донести повну інформацію: що зроблено минулого тижня, що буде робитися, коригувати певні заходи.
Третє. Безперечно, це команда. Треба бути дійсно відвертими і визнати: одного бажання міського голови зробити щось значне і позитивне для громади — замало. Як замало і певних фінансових вливань. В основі має стояти команда, яка вміє розумно і ефективно використати кошти громади, сформувати стратегію розвитку міста для того, щоб залучати інвестиції. Напевне, Калуська міська рада — єдина — де досі незатверджені усі заступники міського голови.
— Ці всі речі можна було робити післявчора або після-післявчора. Нині — поїзд пішов. До того ж, претензії до персонального складу команди голови — право депутатів.
— Ми перманентно живемо серед агіток і брехні. Треба покласти край цій задушливій атмосфері неправди, нашіптувань, лицемірства. Ми не підемо далі розмов і не зможемо говорити про якусь чесну владу, прозору та відкриту політику, поки не покладемо край таким речам.
Спочатку політичні сили, які пройшли до ради, висунули своїх представників на заступників. У ситуації пропорційної системи виборів це було прийнятніше, бо „Наша Україна” і БЮТ мають більшість у міській раді. Але, з іншого боку, це неправильно, бо суто господарські питання виявилися заполітизованими. Більше того, це фактично запрограмувало конфлікт. Адже якщо заступник-політик виявиться некомпетентним, його звільнення автоматично тягне за собою конфлікт між радою і головою. Тому краще, аби від початку заступники обиралися не з політиків, а з фахівців. А рада, всупереч кар’єрним амбіціям своїх представників, просто з поваги до міського голови, якого обрала громада, їх підтримала б.
Але я розумію, чому перша команда міського голови формувалася саме за партійним принципом. Ігор Степанович був новою людиною у місті. У тій ситуації іншого шляху не було: голова не був зорієнтований у людях. Вибір другої команди для мене також не цілком зрозумілий. Але, як депутат, я підтримую і діючу команду. Бо голова вірить у цих людей. Якщо маєш питання до конкретних заступників, маєш мати по ділу. Нині все замішано на емоціях, на амбіціях депутатського корпусу. Якщо рада звинувачує когось у корупції, то давайте говорити конкретно. Якщо заступник не справляється зі своєю роботою, давайте будемо предметно говорити про недоліки. Але не огульно, без жодної конкретики. Це є політиканство.
— Відомо, що фракція Української народної партії, у яку Ви входите, підтримує ідею референдуму щодо висловлення довіри (недовіри) міській раді. Однак, можливо, є шанс обійтися без перевиборів?
— Фракція УНП підтримує ідею референдуму. Тому що ситуація надзвичайно загострена. І я завжди собі ставлю питання: чи можна було вийти на той стартовий майданчик, де було взаєморозуміння і де була нормальна робота. Безперечно, можна було. Тим паче, що зустрічі, які мали на меті пошук компромісу, проводилися. Але вони велися неграмотно. Можна ж було зібрати керівників і актив політичних партій і говорити про ті точки дотику, де напрацьований позитив. А потім вже — про негатив. На жаль, усі переговори зводилися до взаємних обвинувачень і будувалися виключно на негативі. Ясно, що ні до чого це не призвело.
— Ви належите до УНП — політичної сили, обласну організацію якої очолює міський голова. Чи впливає Ігор Насалик на формування позиції депутатів Вашої фракції?
— Люди бачать позитив, який відбувся у короткому проміжку часу, бачать бажання міського голови зробити щось для громади. Ігор Степанович заробітню плату не отримує, службовим авто, мобільним зв’язком не користується. Багато добрих справ робить за свої кошти. Коли про це десь розповідаєш в інших регіонах — є зніяковіння. Головний позитив — немає компромісу з совістю під час голосування у сесійній залі. Як голова обласної організації УНП Ігор Насалик ніколи не ставив вимогу на фракції, як голосувати з того чи іншого питання. І близько таких розмов не було. Зрештою, фракція УНП — найдемократичніша: Олена Білоус завжди має свою позицію, Сергій Барна — свою, і ніхто їх не цькує і не ламає. Навіть кулуарно розмов таких немає.
— Ігоре Орестовичу, як Ви як службовець та політик зі стажем оцінюєте ефективність роботи міської ради?
— Ті перерви, які весь час відбуваються під час сесій, мене просто дивують. Це свідчить про непідготовленість депутатів. Якщо перший негатив у стосунках „рада — голова” — незатвердження команди, то другий — аукціон по 14 га. З боку виконавчої влади все було зроблено прозоро і відкрито щодо продажу цієї ділянки, а от фракції були зовсім неготові до голосування. Були пропозиції розбити цю ділянку на три, затвердити більшу стартову ціну. Але жодна не знайшла підтримки. Це також говорить про неготовність депутатського корпусу.
Далі почалися хаотичні кроки, якими намагалися змінити систему продажу землі. Але вони ні до чого доброго не призвели. Нам, депутатському корпусу, важливо усі ці питання впорядкувати. Зокрема, нарешті затвердити Положення про оренду землі, чітко прописавши критерії: яка земля йде на аукціон, а яка може віддаватися в оренду. Це дало б поштовх до розвитку малого і середнього бізнесу.
Чому ми не можемо збудувати заправку і віддати її в оренду? Чи побудувати мережу комунальних автостоянок і заробляти. Працювати є над чим, але часу немає. Тому перше, що треба зробити, — відмовитися від ненависті. Коли перестаєш ненавидіти — розвиднюється в очах, коли розвиднюється в очах, починаєш добре бачити, коли добре бачиш, можеш вибирати шлях, яким краще піти.
— Чи належите Ви до громадської організації „Вільні громадяни вільного міста”?
— Основа цієї громадської організації — УНП. Сюди можуть увійти представники інших політичних організацій. Прогнозую, що на виборах це буде серйозний політичний гравець. І це шанс щось зробити для міста, для людей, залучати до активної роботи у представницьких органах влади і тих калушан, які не хочуть вступати у жодну партію.
— Ігоре Орестовичу, Ви — магістр державного управління і практикуючий лікар. Свого часу працювали в охороні здоров’я. Тож яким Ви бачите майбутнє калуської медицини?
— Має бути окреме, незалежне від бюджету джерело фінансування медицини. Я маю на увазі обов’язкове медичне державне страхування. До речі, свого часу я провів техніко-економічне обґрунтування щодо створення кас хворих. Отримав грант від бізнес-центру. І його втілення дозволило б вирішити питання забезпечення медикаментами і харчуванням пацієнтів стаціонару.
На даному етапі медицина має фінансуватися з більш стабільного і кращого бюджету. На сьогодні це — міський бюджет. До слова, у 1999 році медицина перейшла до районного бюджету тому, що на той час „Оріана” не працювала і місто мало фінансові проблеми. Водночас дотація до району надходила 100-відсотково. Тоді економічно вигідніше було передати медицину району. Сьогодні стабільніше виглядає міський бюджет.
— Місто закуповує дорогу діагностичну апаратуру, однак для мешканців району обстеження є платним. Це справедливо?
— Треба подякувати Ігорю Насалику за те, що апаратура закуплена. Особливо, враховуючи високу захворюваність калушан і розвиток промислового хімічного поля у перспективі. Рання діагностика — це врятовані життя. Інше питання — де ця апаратура принесе тим же калушанам більше користі. На моє переконання, комп’ютерний томограф мав би бути у стаціонарних умовах, оскільки тут є потреба у проведенні діагностики нетранспортабельних хворих. Щодо плати за обстеження від мешканців району, то для мене, як для керівника управління Пенсійного фонду у районі, — це несправедливо. Особливо зважаючи на статки людей, які все життя працювали у сільському господарстві. Це болісне питання.
— Дякую за розмову.
Довідка „Вікон”.
Кучма Ігор Орестович, калушанин. Трудовий шлях починав з посади лікаря в амбулаторії с. Довгої Войнилівської, був завідувачем дитячої поліклініки, заступником головного лікаря району, першим заступником міського голови Калуша, з 2005 року — начальник управління Пенсійного Фонду у Калуському районі.
З 1995 року — член Демократичної партії України (голова Володимир Яворівський). З 2002 року — член Української народної партії. 1998-2002 рр. — депутат Івано-Франківської обласної ради, з 2006 року — депутат Калуської міської ради.
Ватикан: коли час зупинився