Насалик як бренд

Два роки тому, 20 квітня 2006 року, відбулася перша (урочиста. — Авт.) сесія Калуської міської ради п’ятого демократичного скликання. Разом із 50-ма депутатами у свої права повноцінно вступив двічі депутат Верховної Ради, улюбленець калуської громади Ігор Насалик. Його передвиборна програма як кандидата на міського голову, за великим рахунком, не цікавила калушан. На відміну від його опонентів, багато з яких стартували за рік-півтора до самих виборів і велику увагу приділяли саме своїм програмам. Важливим у виборі калушан виявилося саме прізвище „Насалик”. Як бренд. Як знак якості. Як надія на краще майбутнє. У повітрі витав запах змін: 12-річна ера Сушка добігала свого завершення.
Кандидатам не допомогли ні „підкова”, ні „сердечко”, ні екологічно чистий „соняшник”, ні чималі кошти, витрачені на передвиборчу агітацію. Насалику ж досить було випустити скромну рекламну продукцію і провести аж одну зустріч з виборцями, надрукувати одне інтерв’ю. Холодним головам у багатьох передвиборчих штабах було зрозуміло: калушани оберуть саме його. І нема на це ради. У той час, коли кандидати поборювали один одного („помаранчева коаліція” так і не спромоглася обрати єдиного кандидата на мера. — Авт.), множилися у геометричній прогресії не без участі діючого мера Сушка і свої зустрічі з виборцями будували на критиці того ж таки Сушка, Насалик надіявся на проходження „Еко+25” у парламент. А відповідно — втретє стати народним депутатом, адже перебував у чільній п’ятірці партійного списку.
Як тоді видавалося, похід у мери був задуманий тільки для підняття рейтингу самої новоспеченої партії у регіоні. Авантюра виявилася несподіванкою для самого Насалика і його майбутнього як політика. Щонайменше на чотири роки. Ходила навіть така бувальщина: дізнавшись про свою перемогу у ніч виборів, Ігор Степанович питав у своїх помічників, чи не можна ще все змінити.
Свою поразку на парламентських виборах Насалик перетворив у перемогу. Нехай і на рівні Калуша. І взявся до справ з нечуваним ентузіазмом. Його найнереальніші плани не викликали жодного скепсису. Пригадаємо деякі з них.
Міський голова запросив на посади своїх заступників відомих політиків з УНП Валерія Асадчева та Івана Зайця.
Загорівся проектом будівництва тролейбусної лінії і гідроелектростанції.
Пообіцяв, що через два роки комунальні послуги у Калуші будуть безкоштовними (це мало статися з травня 2008 року. — Авт.).
Бюджет вже минулого року мав бути з профіцитом.
Оголосив, що у місті будуть відкриті соціальні магазини для бідних верств населення.
Насалик — майстер піару. Чого вартий тільки такий факт: мер-мільйонер оселився у робітничому, найкриміногеннішому  кварталі міста — на вул. Хіміків. В однокімнатній квартирі. А ще — мер почав перераховувати свою зарплату на потреби міської поліклініки, скасувавши таким чином благодійні внески.
На перших сесіях міської ради відчувалося непідробне захоплення новим мером. Сам Насалик у червні 2006 року заявляв: „На сьогодні ми чудово розуміємося з радою. Динаміка нашого порозуміння — 47-48 депутатів”.
І справді: депутати без проблем приймали пропоновані рішення, першою на посаді керуючого справами міськвиконкому затвердили Наталію Бабій. Був знайдений консенсус між головою і політичними силами щодо персонального складу виконкому. Заступниками, незважаючи на відкритий конкурс, все ж стали представники тих, що планувалося, політичних сил. Всі отримали своє і здавалися задоволеними.
Тільки був один нюанс: як тепер видається, процесом все ж керував тільки Насалик. Як політик зі стажем, він зумів переконати місцевих політиків у тому, що вирішують все вони. Взаємна гармонія і запах ладану та мира могли витати у повітрі, яким спільно дихали міський голова і депутати, ще довго. Якби депутати і далі забезпечували одностайне голосування і беззастережну підтримку рішень, які пропонує міський голова.
Перший дзвіночок непорозуміння пролунав 14 вересня 2006 року: депутати відмовилися розглядати низку питань, які не були погоджені на депутатських комісіях. Тоді Насалик вперше заявив: „Ніколи і ні за яких умов не дам перетворити міську раду у бізнес-клуб. Якщо це станеться, мене тут не буде. Я звернуся до громади”.
Проте далі було затишшя. Депутати навіть всупереч своєму ж рішенню №37, який заборонив оренду чи продаж землі без аукціону, надали однопартійцю Насалика депутату Володимиру Кузику право будувати ресторан у міському парку.
А потім було 16 травня 2007 року. Історичне голосування за Бабій.
Майже одноголосно депутати проголосували за заступника міського голови з будівництва Василя Петріва. За кандидатуру першого заступника Наталію Бабій голосування було таємним. Як результат — 14 „за”, 23 „проти”, 6 утрималися. Насалик витягує з рукава козир: просто у сесійній залі підписує заяви на звільнення усіх своїх заступників і заявляє про закінчення усіх політичних домовленостей. Пропонує два варіанти: міський голова пише заяву про припинення повноважень або міська рада голосує за саморозпуск. Слова заступників про те, що заяви на звільнення вони писали під тиском міського голови Насалика уже не цікавлять. Механізм дострокових виборів міської ради було запущено.
У грудні 2007 року депутати відмовляються розглядати питання про припинення своїх повноважень. Насалик наполягає і 16 грудня проходять збори громадян на проведення референдуму про недовіру міській раді. Насалик заявляє: „Я б хотів трансформувати міську раду в іншу форму. Професійну… Мої прогнози: якщо будуть перевибори, „Наша Україна” може не пройти до ради. БЮТ би пройшов. Блок „За Насалика” відсотків 55 набере”.
Січень 2008 року: міська рада відхиляє пропозицію ініціативної групи щодо проведення референдуму.
Єдина поступка депутатів Насалику — затвердження на посаді заступника міського голови з комунальних питань, багаторічного товариша голови Ігоря Матвійчука. Все інше — війна: не-затвердження двох заступників; виведення Наталії Бабій зі складу виконкому. Насалик перестає відвідувати сесії міської ради (формально — через хворобу і відрядження. — Авт.)  і, за неофіційними даними, фактично забороняє це робити і своїм підлеглим. Крім того, міський голова накладає вето на чимало рішень сесії, яка пройшла без його участі. У повітрі витає привид нових виборів. Тепер уже — міського голови.
Тож бути політиком у Калуші, виявляється, не менш цікаво, аніж у Києві. Два роки перебування Насалика на посаді міського голови минули. Два роки — залишилися. Тому є надія і впевненість: жити у Калуші стане веселіше. Але от чи краще?